Май, 2021 - Piluli.info

ПРИЧИНИ ХВОРОБИ ВІЛЛЕБРАНДА ТА КЛАСИФІКАЦІЯ

Хвороба Віллебранда – рідкісне захворювання крові, для якого характерні епізодичні виникнення кровотеч. Його причина криється в порушеннях згортання крові, яку провокує недостатня активність певних речовин в сироватці крові (т.зв. фактор Віллебранда).

Хвороба Віллебранда передається виключно у спадок і є вродженою. Найчастіше трапляється так, що хвороба першого типу залишається непоміченою протягом усього життя хворого. Захворювання є слабо прогресуючим, зміна форм тяжкості відзначається вкрай рідко. Пол пацієнта не впливає ніякої ролі, захворювання в однаковій мірі схильні до і чоловіки, і жінки.

Дане захворювання прийнято ділити на три основних типи.

При хворобі Віллебранда першого типу відзначається зниження вмісту фактора Віллебранда в сироватці крові. Здатність до згортання крові зберігається, але процес займає тривалий час. При даному типі захворювання можуть виникати дрібні крововиливи, але кровотечі можна зупиняти класичними способами. У деяких випадках пацієнти не потребують додаткового лікування. Дана форма захворювання зустрічається найбільш часто.
Другий тип захворювання означає, що порушені функції фактора Віллебранда при збереженні його кількісних показників на належному рівні. Кровотечі при даній формі захворювання класифікуються як легкі і середні.
Третій тип хвороби характеризується повною відсутністю фактора Віллебранда в сироватці крові або вкрай малому його кількості. Найчастіше призводить до розвитку анемії, кровотечі класифікуються як тяжкі. Це найрідкісніша форма цієї недуги.

СИМПТОМИ ХВОРОБИ ВІЛЛЕБРАНДА

До симптомів хвороби Віллебранда відносяться такі прояви:

спонтанні носові кровотечі;
кровоточивість ясен;
підшкірні крововиливи;
освіту синців без видимих на те причин або при слабкому фізичному впливі;
наявність крові у виділеннях – сеча і кал беруть темне забарвлення;
крововиливи в м’язи, суглоби, внутрішні органи (рідко);
сильні кровотечі під час менструацій у жінок;
рясні кровотечі при травмах, порізах, хірургічних втручаннях.

Діагностика даного захворювання починається з огляду і збору скарг пацієнта лікарем гематологом. Необхідно встановити, чи немає серед родичів пацієнта хворих з даним захворюванням в анамнезі. Далі проводиться обстеження, спрямоване на виявлення кількості вмісту в сироватці крові фактора Віллебранда і змиритися швидкість згортання краплі крові хворого. Дане захворювання важливо диференціювати від гемофілії на ще стадії діагностики.

ПРОФІЛАКТИКА І ЛІКУВАННЯ ХВОРОБИ ВІЛЛЕБРАНДА

Тип лікування хвороби Віллебранда залежить від форми і ступеня тяжкості захворювання. У деяких випадках недуга не потребує специфічного лікування, пацієнту лише даються рекомендації з профілактики. До них відноситься:

відмова або мінімізація прийому нестероїдних протизапальних лікарських препаратів;
відмова від прийому препаратів, що сприяють розрідженню крові;
уникнення травм і порізів.

При формах хвороби, які потребують специфічного лікування, повністю забороняється прийом нестероїдних протизапальних препаратів. призначається:

замісна терапія препаратами, що містять фактор Віллебранда;
препарати, що сприяють зупинці кровотеч;
в деяких випадках жінкам призначається гормональна терапія (на момент менструацій).

Також пацієнтам, що страждають від цієї недуги, в обов’язковому порядку потрібно попередньо попереджати лікаря (в тому числі стоматолога) про наявність захворювання, якщо планується якесь хірургічне втручання.

Хвороба Бюргера є облітеруючий тромбангіїт, для якого характерний процес звуження артерій і вен малого та середнього розмірів, а районі верхніх і нижніх кінцівок, викликаний запальним процесом.

Причини хвороби Бюргера

Існує кілька гіпотез, що пояснюють причини виникнення цього захворювання, хоча всі вони залишаються тільки припущеннями, без достатньої доказової бази. Як правило, захворювання характерно для чоловіків віком від 20 до 40 років, які багато курять. Хоча останнім часом захворювання стало діагностуватися і серед жінок, що пояснюється інтенсивним поширенням тютюнової залежності, в тому числі і серед жінок. Існує гіпотеза і про спадковий характер цього захворювання.

Симптоми хвороби Бюргера

Поступово відбувається зниження активності кровообігу рук або ніг, починаючи з периферійних відділів, з подальшим поширенням вгору.

Існує дві форми ураження кінцівок: змішана і периферична. При периферичної формі відбувається ураження судин або основних артерій кінцівок, при цьому відзначаються симптоми артеріальної ішемії ніг, з виразкоутворення.

Змішана форма, крім симптомів ураження судин, включає в себе ураження судин нирок, мозку, серця і зміни в легенях.

На початковому періоді захворювання відзначаються деякі зміни кінцівок, функціонального характеру, такі як «мурашки» по шкірі, оніміння кінцівок, мерзлякуватість ніг і рук. Поступово відбувається втрата чутливості пальців, додаються больові симптоми і посиніння.

Якщо відбувається ураження судин ніг, відзначається різкий біль в литкових м’язах при ходьбі.

На тлі подальшого розвитку хвороби спостерігаються різноманітні трофічні розлади, аж до гангрени.

Діагностика хвороби Бюргера

Як правило, діагностування цього захворювання відбувається методом виключення, тобто захворювання підтверджується в тому випадку, якщо доведено відсутність інших захворювань. Для підтвердження цього захворювання необхідна наявність ряду ознак, серед яких:

Вік хворого менше 45 років.
Ознаки недостатнього кровообігу в тканинах кінцівок, що супроводжуються болями, виразками, запальними процесами.
Підтверджене відсутність захворювань, які безпосередньо пов’язані з цукровим діабетом, аутоімунними захворюваннями, згортанням крові.
Наявність патологічних процесів як в хворий, так і в здоровій кінцівці.

Функціональні проби ставляться для підтвердження порушення кровообігу кінцівок.

Лікування хвороби Бюргера

На даний момент не розроблено ефективних методик лікування цієї хвороби. На початковій стадії захворювання фахівці рекомендують консервативне лікування, яке полягає:

В усуненні впливу на захворювання зовнішніх чинників, таких як куріння.
У зняття больового симптому.
У нормалізації процесу згортання крові.
У поліпшенні метаболізму тканин.

При відсутності позитивного ефекту від консервативного лікування, не виключено проведення оперативного втручання.

Для того щоб зняти спазм периферичних артерій хірурги проводять поперекову симпатектомію. При ураженні патологічним процесом верхніх кінцівок, призначається грудна симпатектомію.

Одним з інноваційних способів лікування цього захворювання є ін’єкція стовбурових клітин, хоча позитивних офіційних результатів від застосування цієї методики не зафіксовано.

>При появі некрозу і гангрени на кінцівках, призначається ампутація. Приблизно у третій частині хворих з цим діагнозом, цей метод є неминучим.

Причини хвороби Боуена

Хвороба Боуена, відома також під назвою внутріепідермальних рак – захворювання, що характеризується одиничними або множинними новоутвореннями шкірних покривів. Сама по собі хвороба не є онкологічним захворюванням, її прийнято відносити до передракових станів організму. Це пояснюється тим, що при хворобі Боуена відсутні проростання новоутворень в навколишні тканини організму, типові для злоякісних пухлин. При відсутньої або неадекватною лікувальної терапії хвороба Боуена неминуче переходить в більш небезпечну форму – інвазивний рак шкіри, для якого характерно метастазування у внутрішні органи та інші системи організму.

До причин виникнення і розвитку хвороби Боуена прийнято відносити різні канцерогенні впливу:

вплив на організм людини різних токсичних хімічних речовин;
тривалий вплив ультрафіолету на шкірні покриви;
радіаційне опромінення;

Імовірність розвитку внутріепідермальних раку зростає, якщо в організмі присутні хронічні форми дерматозів, таких як червоний вовчак, червоний плоский лишай або хронічні шкірні захворювання іншого генезу. Наявність вірусу папіломи людини також може провокувати початок розвитку хвороби Боуена.

Симптоми хвороби Боуена

Найчастіше, як і більшість ракових або передракових захворювань, хвороба Боуена діагностується у старшій віковій категорії, в основній групі ризику знаходяться пацієнти старше 45 років. Локалізується захворювання, найчастіше, на шкірних покривах голови, в роті і статевих органів (у чоловіків).

Основним проявом хвороби Боуена є видиме новоутворення на шкірі. Спочатку виявляється лише червоне цятка, що не має чітких меж. Згодом на його місці розвивається зростаюча бляшка, іноді відзначається її лущення. Далі виявляються справжні бородавочной розростання, виникають некротичні зміни найближчих ділянок шкірних покривів, можуть виникати виразки.

Якщо хвороба локалізується біля основи нігтьового ложа – ніготь з часом руйнується.

При пігментного формі захворювання колір новоутворення стає коричневим або чорним, а не червоним (як при інших формах хвороби Боуена).

Для постановки діагнозу «внутріепідермальних рак» проводиться огляд пацієнта лікарем онкологом (онкологом-урологом, якщо вражена крайня плоть у чоловіків). Далі призначається взяття біопсії тканин для проведення гістологічного дослідження. Його результати, в разі наявності захворювання, є ідентичними змін при плоскоклітинному раку шкіри, за тим лише винятком, що хвороба Боуена локалізується тільки в епідермісі, що не поширюючись на інші тканини.

Також при діагностиці важливо зуміти відрізнити хвороба Боуена від захворювань зі схожими симптомами. До них відносяться:

кератоз;
старечі бородавки;
туберкульозний вовчак;

Одночасно з біопсією тканин проводиться комплексне обстеження, спрямоване на виявлення можливої наявності онкологічних захворювань. В цьому випадку лікарем можуть бути призначені наступні типи обстежень:

МРТ;
КТ;
аналізи, спрямовані на виявлення онкомаркерів в крові.

Лікування хвороби Боуена

Лікування хвороби Боуена призначається на основі клінічної картини захворювання. Найчастіше це має на увазі хірургічне видалення утворень. Поряд з класичними типами оперативного втручання також часто застосовуються кріодеструкція або електокоагуляція.

У разі множинних новоутворень іноді застосовуються методи лікування лазером або призначається рентгенотерапія.

Хвороба Альцгеймера є вираженим дегенеративним недугою, який був вперше описаний в 1906 році. На жаль, він невиліковний. Захворювання характерно для людей старше 65 років, але зустрічається і вкрай рідкісна форма цього захворювання, що виявляється в ранньому віці.

Перші прояви цього захворювання (розлад пам’яті) помилково приписують похилого віку або регулярному стресу. Дане захворювання характеризується поступовою втратою організмом всіх своїх функцій і летального результату. Після установки діагнозу середній термін дожиття складає не більше семи, десяти років.

ПРИЧИНИ ХВОРОБИ АЛЬЦГЕЙМЕРА

На даний момент медицина не має у своєму розпорядженні переліком причин, які провокують даний розлад. За деякими версіями, причиною може бути накопичення бляшок і нейрофібрилярних клубків в тканинах мозку. Сучасна терапія тільки пом’якшує симптоми, але не може уповільнити або зупинити перебіг хвороби.

СИМПТОМИ ХВОРОБИ АЛЬЦГЕЙМЕРА

Хвороба підрозділяється на чотири основних стадії.

Предеменція

Перші прояви захворювання помилково плутають з реакцією на стрес або старінням людини. Найбільш помітним симптомом є розлад пам’яті, коли людина не може згадати недавно завчені факти або засвоїти нову інформацію. Відзначається неможливість зосередити свою увагу, абстрактно мислити, раціонально планувати або порушення семантичної пам’яті. Для цієї стадії характерна апатія, яка і залишиться найбільш стійким симптомом на всіх стадіях захворювання.
рання деменція

Прогресія в зниженні пам’яті і агнозія при даному захворюванні є незаперечним підтвердженням діагнозу. У деяких пацієнтів відзначаються розлади мови, рухових функцій і сприйняття. Порушується епізодична і семантична пам’ять, а так само «пам’ять тіла». Хворий мало здатний до письмового та словесному вираженню думки. Виникають труднощі з дрібною моторикою. Для складних маніпуляцій хворому потрібна допомога з боку.
помірна деменція

Хворий втрачає здатність до незалежних дій, оскільки його стан різко погіршується. Людина втрачає доступ до словникового запасу і користується словами, що не відповідають забутим. Істотно порушується координація, для хворого складно виконувати повсякденні завдання. На цьому етапі хворі вже не впізнають своїх родичів, а відхилення в поведінці стає все більш помітним. Відзначається дратівливість, спонтанна агресія, нетримання сечі.
важка деменція

На цій стадії хворий повністю залежимо від сторонньої допомоги. Мова повністю пропадає, хоча деякі пацієнти розуміють і відповідають на емоційне звернення. Агресія на цьому етапі проявляється вже не так часто, настає апатія і виснаження хворого. Навіть найпростіше дію хворий не може зробити без допомоги з боку. Хворий втрачає м’язову масу. Смерть настає в результаті стороннього захворювання (пневмонія тощо).

Діагностика хвороби Альцгеймера

Діагноз встановлюється на підставі історії хвороби пацієнта, з урахуванням клінічних спостережень і спадковості.

Для уточнення діагнозу використовується:

Тестування інтелектуальних функцій.
Позитронно-емісійна томографія.
Магнітно-резонансна томографія.

ЛІКУВАННЯ ХВОРОБИ АЛЬЦГЕЙМЕРА

Дане захворювання неможливо повністю вилікувати. Терапія надає певний вплив на симптоми, але не веде до зцілення хворого.

Основні методи лікування: психосоціальні, фармакологічні та догляд за хворим.

Фармакологічний метод. Використовуються препарати для терапії когнітивних порушень.

Психосоціальна допомога. Використання спеціальної сенсорної кімнати для допомоги людям, які страждають від деменції.

В якості стимулюючого методу використовується музикотерапія і арт-терапія, що дає можливість хворим людям займатися фізичними вправами для підтримки тонусу. Хоча дана терапія не має істотного впливу на функціональні можливості пацієнта, її основне призначення це поліпшення повсякденного життя пацієнтів.

Хвороба Аддісона – це патологія кори надниркових залоз, яка виникає при їх ураженні, що провокує часткове зменшення або повне припинення вироблення залозами гормонів.

Захворювання розвивається при тотальному, більш ніж в 90% ураженні наднирників. Як правило, основна причина цієї недуги полягає в аутоімунному процесі, тобто власна імунна система виробляє активну атаку. Другий, менш поширеною причиною є туберкульоз.

Хронічна недостатність може проявлятися як синдрому при різноманітних захворюваннях спадкового типу.

причини:

сифіліс;
СНІД;
доброякісні та злоякісні пухлини;
крововилив в надниркових залозах;
саркоїдоз;
грибкові захворювання;
тривала гормонотерапія;
видалення надниркових залоз;
туберкульоз надниркових залоз;
аутоімунні захворювання.

симптоми

При цьому захворюванні відбувається підвищення рівня АКТГ, що викликає потемніння слизових оболонок і шкірних покривів. Це найбільш характерна ознака захворювання, через яке воно і отримало другу назву «бронзова» хвороба.

При вторинної недостатності кори надниркових залоз основна причина патології в недостатності гіпофіза, тому потемніння шкіри не відбувається.

Ознаки цього захворювання складаються з недостатнього виділення залозами гормонів.

Основні симптоми:

Потемніння слизових оболонок і шкіри. Може на значний період випередити всі інші прояви захворювання.
Зниження маси тіла, швидка стомлюваність, м’язова слабкість.
Знижений артеріальний тиск, що супроводжується запамороченням. У деяких випадках відзначається непереносимість холоду.
Дисфункція шлунково-кишкового тракту.
Періодична діарея, блювота, нудота.
Розлади психоемоційного фону (психоз, депресія).
Можлива зміна смакових відчуттів і пристрастей, наприклад, незрозуміла тяга до солоної їжі.

Крайнім ступенем вираженості цього захворювання є надниркові кризи. Вони провокуються різким дефіцитом гормону надниркових залоз, при різкому підвищенні їх потреби. Вони викликані стресом, інфекційним захворюванням, оперативними втручаннями або емоційним перенапруженням.

Діагностика Аддісона

Діагностичні заходи при підозрі на це захворювання проводяться лікарем-ендокринологом. Дослідження полягає у виявленні недостатності функціонування кори надниркових залоз.

Лікування хвороби Аддісона

Основний напрямок лікування цього захворювання полягає в призначенні замісної гормонотерапії. Для цього застосовуються гормональні препарати, дозування яких підбирається індивідуально.

Якщо у пацієнта відзначається підвищення артеріального тиску дозу необхідно знизити. При наявності гострого захворювання, наприклад, грипу, застуди або травми, дозування подвоюється, до того моменту, поки стан пацієнта не стабілізується повністю.

При оперативному втручанні, при необхідності, дозування гормонів коригується. Хворим похилого віку, а також пацієнтам із захворюваннями печінки дозування препаратів знижується.

Не менш важливим напрямок терапії цього захворювання є дотримання дієти, яка передбачає:

Вживання в достатній кількості вуглеводів, жирів, білків і вітамінів.
Підвищене вживання кухонної солі.
Зниження кількості вживання грибів, горіхів, шоколаду, какао, субпродуктів, бобових і картоплі.
Вживання риби та м’яса тільки у відварному вигляді.

Дотримання дрібного режиму харчування і легку вечерю на ніч.

Міопія (короткозорість) – патологічна рефракція оптичної системи, захворювання органів зору, що характеризується розвитком сильної оптичної системи очі, один з варіантів заломлюючої здатності (рефракції).

ПАТОГЕНЕЗ

До оптичних середовищ ока прийнято відносити: рогівку, передню і задню камери, кришталик, склоподібне тіло. Потрапляючи на цю систему – промені переломлюються і потрапляють на диск зорового нерва, далі в мозок. Це називається рефракцією.

Причина короткозорості – сильна оптична система. Фокус зображення зрушать, не доходить до сітківки, таким чином фокус знаходиться перед сітківкою ока, а не на ній. Також очей збільшується в довжину, що посилює зміщення фокусу. Око добре бачить зблизька, далечінь погано. Зображення потрапляє на сітківку широким пучком, зображення виходить розмите. З плином часу короткозорість прогресує. Міопія високого ступеня може привести до часткової і навіть повної втрати працездатності.

КЛАСИФІКАЦІЯ

Вроджена – прогресує, злоякісний характер
Придбана – одна з форми рефракції ока
Хибна короткозорість – погіршення гостроти зору в результаті спазму акомодації

ПРОВОКУЮЧІ ФАКТОРИ:

Робота з дрібними предметами на дуже близькій відстані – слабка акомодація.
спадковий фактор
Трофічні зміни – виснаження склери

СИМПТОМИ

При розвитку значно знижується зір вдалину. Зображення стає нечітким, розмитим, «акварельних». При прогресі короткозорість призводить до деструктивних процесів, зміною структур очі, зниження гостроти зору, яке в ряді випадків погано піддається корекції оптичними лінзами.

Несприятливий ефект короткозорість надає на сітківку ока, може викликати втрату центрального зору.

ДІАГНОСТИКА

На прийомі у лікаря офтальмолога відбувається оцінка гостроти зору за таблицями Сивцева. Ідеальне зір прийнято вважати, як 1,0 (одиницю) гостроти. Все що гірше має вигляд 0,1, 0,2 і так далі. Також необхідно пройти обстеження – рефрактометр на спеціалізованому обладнання.

При втраті гостроти зору до сотих часток або ж втрати центрального зору проводять дослідження інших функцій зору: светоощущеніє.

ЛІКУВАННЯ

Оптична корекція. Лінзи підбираються з урахуванням особливостей пацієнта. Спочатку визначаються лінзи, в яких людина бачить максимально чітко. Але для рецепта виписуються лінзи на 0,5 діоптрій менше. Також можливе застосування контактних лінз, які підбираються також з урахуванням суб’єктивних відчуттів пацієнта.
Оперативне втручання. В даний час короткозорість у багатьох випадках можна вилікувати шляхом хірургічної операції. Деякі види операцій досить дорогі. Для ряду операцій існують обмеження, так наприклад, дітям оперативні втручання не рекомендуються, так як очне яблуко дитини росте і розвивається до 25 років, а значить немає гарантії, що короткозорість не повернеться.
Санація хронічних вогнищ інфекції.
Дотримання розпорядку дня праці і відпочинку.
Вітамінотерапія препаратами, що містять екстракт чорниці, каротин.
Тренування м’язів очі спеціалізованими вправами.
Організація робочого місця: правильне освітлення, достатню відстань до книги, монітора комп’ютера.

ПРОФІЛАКТИКА

Адекватний режим праці та відпочинку – зміна роботи на близькій відстані на концентрацію на предмети вдалині, регулярні прогулянки, правильне вітамінізоване харчування – все це допомагає уникнути короткозорості.

Чимало важливо раз на півроку проводити профілактичні огляди і визначення гостроти зору, вимірювання внутрішньоочного тиску, курси вітамінотерапії.

Блефарит – це велика група захворювань очей, які, як правило, супроводжуються сильним запаленням країв повік.

Блефарит – одне з найчастіших і Долготекущее захворювань очей, що протікають із запальними змінами на краях повік. Блефарит дуже часто схильний до рецидивів. Недуга дуже сильно виснажує людину, суттєво знижує його працездатність, найчастіше , навіть призводить до втрати зору.

ПРИЧИНИ БЛЕФАРИТИ

Називають різні причини блефарити. Повіки , а саме їх краї можуть бути пошкоджені кліщами. У багатьох людей кліщі мешкають в шкірних покривах, на голові, в волоссі і в сальному шарі. При ослабленні організму викликаного сильною фізичним навантаженням, перевтомою або хворобою, кліщі активізуються і починають дуже активно розмножуватися на поверхні століття, що і викликає блефарит.

У людей, які відрізняються підвищеною чутливістю до різних алергічних подразників, таких як пилок, пил або косметика, може розвинутися алергічний блефарит. Такий тип хвороби ускладнюється коньюктивитом .

Також блефарит може супроводжувати захворювань, при яких серйозно порушений обмін речовин в організмі, що веде до перенасичення його алергенами. Також нерідкі випадки виникнення блефарити у далекозорих людей за умови, що вони не носять окуляри. При постійній напрузі ми ШЦ гл аза втомлюються, людина відчуваючи це, тре їх і вносить в область століття інфекцію. Також не виключається вторинна природа блефарити, коли інфекція може проникнути в око з хворого зуба або з мигдалин людей страждають тонзилітом або карієсом.

СИМПТОМИ БЛЕФАРИТИ

За анатомічним ознаками лікарі розрізняють три види блефарити:

Ангулярних , з переважанням запалення в куточках очей ;
Передній крайовий, з ураженням тільки реснитчатой області століття ;
Задній крайовий, з переважанням ураження краї повік і запаленням залоз в товщині століття, що повільно призводить до ураження коньюктивитом всього очі.

Як правило, захворювання починається почервонінням і припуханням століття, їх потовщенням. Так само починають випадати вії. Особливо небезпечні ті випадки, коли вії починають рости у напрямку до рогівки і дряпають її. Якщо в подібну подряпину потрапляє банальна бруд і мікроби, то неодмінно починається виразка рогівки, що може привести до повної втрати зору. Якщо хвороба протікає легко – це супроводжується утворенням сіруватих лусочок, які легко відділяються і після видалення оголюють червоне повіку. Стан супроводжується свербінням, сильної вагою вік і втомою, підвищеною чутливістю до подразників. При хвороби на століттях утворюються гнійні кірки, після відділення яких проявлятися виразки. При захворюванні вії ростуть в неправильному напрямку, подразнюють очі, що і призводить до їх сильної втоми. Хвороба може протікати і без наростів на століттях, тоді вони сильно припухають і червоніють, здається, що вони промасленим . Якщо натиснути на них, то почне виділятися масляниста рідина.

ДІАГНОСТИКА БЛЕФАРИТИ

Певного для всіх видів блефарити методу діагностики немає, тому проводитися вона виходячи з клінічної картини.

ЛІКУВАННЯ БЛЕФАРИТИ

Тактика терапії вибудовується в залежності від виду і форми даного захворювання. Будь-які ліки для лікування цього стану має призначатися тільки профільним лікарем.

Блефарит виразковий . Необхідна ретельна гігієна повік і нанесення на них різних мазей містять гідрокортизон і антибіотики. Серед них: максітрол , декса-гентаміцин , тимидин , цитрин. Показано застосування різних очних гелів і крапель.

Блефарит себорейний . Дуже важливе місце в лікуванні займає гігієна століття, також краї повік і очей змазують гидрокортизоном і застосовують препарат Штучна сльоза .

Блефарит демодекозний . Показаний ретельний гігієнічний догляд за століттями і часта протирання очей фізіологічним розчином , розведеним дитячим шампунем або розчином 70% етилового спирту і ефіру, застосовується мазь гідрокортизон і краплі дексапос .

Блефарит алергічний . Показано тривале застосування протиалергічних крапель, гідрокортизону, протирання очей. Використовується також максітрол і багато інших очні засоби з вираженою протизапальною дією. Важливо припинити контакт пацієнта з можливими джерелами алергічних реакцій.

Бластомікози називають групу захворювань, що виражаються первинними ураженнями тканин легенів і вторинним ураженням грибковою інфекцією через кров’яне русло кісток, шкіри та інших органів. Медична література має опису декількох видів бластомікозів, найбільш поширеним з яких є північноамериканський тип цієї недуги.

причини

Основною причиною північноамериканського бластомікозу стає життєдіяльність особливого гриба. Він отримав назву Blastomyces dermatitidi. Він мешкає в грунті, а його спори потрапляють в організм людини при вдиханні, тобто повітряно-пиловим шляхом. Іноді можливий і статевий шлях зараження бластомікози. Поширюється він по організму по лимфатическому або кров’яному шляху. Гриб цей існує в організмі в двох формах: у міцеліальних і в дріжджовий. В останню він швидко переходить при підвищенні температури організму вище 37 градусів. У такій формі інфекція закріплюється в легких, розвиваючи в них інфільтративні вогнища запалення. В подальшому в них формуються некротичні та гнійні гранульоми. Шкіра та внутрішні органи хворого заражаються вдруге. У них інфекція потрапляє з легких кров’яним руслом.

Дане захворювання зустрічається у садівників і городників, сільськогосподарських робітників, які проживають в ендемічних по цьому захворюванню районах. Супутні захворювання у вигляді хвороб крові, туберкульозу, цукрового діабету, імунодефіцитів тільки сприяють розвитку такої недуги.

Симптоми і форми недуги

У більшості випадків, в 60-90%, дане захворювання протікає в легеневій формі, як бронхопневмонія. Його інкубаційний період 1-1,5 місяців. Починається гостро або підгостро з підвищення температури, ознобу і суглобових болів. Хворих починають турбувати:

сухий, а потім супроводжує кров’яної мокротою кашель;
задишка;
кровохаркання;
болю в грудині.

Об’єктивно чути хрипи, шуми. Рентген дає картину легеневих інфільтратів і каверн.

Шкірна форма бластомікозу є не часто зустрічається формою цього захворювання. Вона проявляється висипаннями у вигляді везикул і пустул, які в міру перебігу хвороби перетворюються на виразки з рясною гранулювання. Такі виразки мають кровянистое або гнійне виділення. Процес тече з утворенням підшкірних абсцесів, а виразки заживають з утворенням м’яких рубців. Нерідко виразкові процеси фіксуються в ротовій порожнині пацієнтів, в глотці і гортані.

На 25-50% випадків позалегеневих форм цієї недуги припадає кісткова форма хвороби. Протікає вона у вигляді остеомієліту з ураженням хребта, ребер, трубчастих довгих кісток. Нерідко в зоні ураження кісток розвиваються абсцеси м’яких тканин, а до остеомієліту приєднуються артрити і свищі.

У вигляді оорхітов, простатиту і епідидиміту протікає сечостатева форма недуги з фіксацією таких симптомів, як гематурія і пиурия. Жінки рідко заражаються цією хворобою статевим шляхом і у них вона розвивається в сечостатевої формі набагато рідше, ніж у чоловіків.

діагностична програма

В першу чергу бластомикоз слід запідозрити у людей зайнятих в сільському господарстві або прибули з ендемічних по цій хворобі районів. Для постановки діагнозу проводять:

бактеріальні посіви мокротиння, сечі, ліквору, виділень шкірних виразок, біопсії;
рентгенографію легенів і кісток, КТ хребта та головного мозку;
серологічні реакції РСК, РІА, ІФА;

Для постановки діагнозу потрібна консультація пульмонолога, дерматолога, уролога, інфекціоніста і мікології.

Лікуванням недуги є протигрибкова терапія. За свідченнями таке лікування може супроводжуватися хірургічними втручаннями.

Своєчасність проведення адекватної терапії бластомікозів дозволяє домагатися одужання у 90% випадків хвороби.

Сказ є інфекційним захворюванням з вірусною етіологією, для якого характерно важке ураження центральної нервової системи людини, що викликає летальний результат.

Зараження людини сказом відбувається при укусі тварин. Вірус сказу розповсюджується по нервових волокнах, провокуючи розвиток паралічів. При проникненні в тканини спинного і головного мозку, вірус провокує порушення в роботі центральної нервової системи, що проявляється у вигляді різноманітних фобій, нападів агресії, галюцинацій і т.д. Сказ належить до невиліковних захворювань, тому вкрай важлива профілактична і антирабическая вакцинація, яка повинна проводитися при укусі тварини.

причини сказу

Сказ передається за допомогою вірусу, який стійкий до заморожування і охолодження, але легко знищується при кип’ятінні, дезінфекції за допомогою хімічних реагентів і ультрафіолету.

Резервуар сказу – м’ясоїдні тварини, які виділяють вірус зі слиною. Хвора людина не може бути джерелом інфекції. Передається це захворювання під час укусу хворою твариною людини, коли вірус разом зі слиною проникає в рану. Як правило, третина випадків зараження відбувається при укусі диких тварин, у всіх інших винуватцями зараження є худоба і домашні тварини.

симптоми сказу

Інкубаційний період захворювання може варіюватися від декількох тижнів, до декількох місяців, в залежності від локалізації укусу.

Для сказу характерно послідовне прояв трьох періодів:

Депресія – початковий період, характеризується зміною в поведінці хворого. У деяких випадках може спостерігатися біль в уже зажівшей рані і загальне нездужання. Клінічні симптоми проявляються у вигляді розладів роботи центральної нервової системи (втрата апетиту, головні болі, безсоння) і психіки (фобії, пригніченість, апатію і т.д.). в деяких випадках хворі відчувають утруднення в грудях і розлад травлення.
Порушення – це пік захворювання, який проявляється через кілька днів після початку депресивного стану. Це фобії перед світлом, звуками, повітрям, водою і т.д. Хворі не можуть пити, не дивлячись на спрагу, будь-яка спроба пригубити рідина закінчується приступом страху з зупинкою дихання. Гідрофобія не завжди характерна для сказу, тому діагностика цього захворювання ускладнюється. На цій стадії спостерігаються напади задухи, тремтіння рук, судоми мімічної мускулатури, переривчастий подих, агресивні крики і поведінку, характерно бажання вдарити або вкусити, втрата ваги, галюцинації і тривалі періоди збудження.
Паралітична стадія хвороби, виявляється апатією хворих, обмеженням їх руху, значним збільшенням температури тіла, тахікардією, паралічем кінцівок та черепно-мозкових нервів. При ураженні судинного і дихального центру настає летальний результат.

діагностика сказу

Призначається виділення вірусу із слини або ліквору інфікованого, але оскільки ці методики не тільки трудомісткі, але економічно дороги, то в широкій медичній практиці вони не застосовуються.

Як правило, діагностика, проводиться виходячи з загальної клінічній картині і анамнезу хворого. Також проводиться биопроба на лабораторних тваринах.

лікування сказу

На жаль, це захворювання є невиліковним, і всі лікувальні заходи проводяться виключно для полегшення стану хворого. Пацієнтів госпіталізують в шумоізоліровать палату і призначають транквілізатори, знеболюючі, протисудомні та снодійні препарати.

На даний момент апробуються нові схеми лікування, за допомогою інтенсивної терапії та імуномодуляторів.

При своєчасному зверненні за медичною допомогою та проведенні профілактичних заходів, розвиток сказу в повній мірі у хворих не відзначається.

Безсоння – це не лише брак сну, але і неможливість для людини зануритися в нормальний здоровий сон, а також проблеми з засипанням, раннім пробудженням і т.д. Безсоння знайома практично всім людям, без винятку. Але останнім часом скарги на дану проблему значно зросли.

ПРИЧИНИ БЕЗСОННЯ

Основна причина безсоння, наявність депресивних станів. Сюди ж відносяться ще кілька несприятливих чинників:

Постійна стурбованість.
Соматичні захворювання, які провокують больовий синдром, часті позиви до сечовипускання, утруднення дихання.
Наявність стресових ситуацій вдома і на роботі.
Часті подорожі.
Зміна місця і способу життя.
Дискомфортні умови для засипання (спека, холод, шум, світло, незручне ліжко).

СИМПТОМИ БЕЗСОННЯ

Неможливість заснути і тривалий період засипання.
Безпричинні пробудження вночі, після яких неможливо знову заснути.
Відчуття невиспанності і розбитості вранці.
Підвищена стомлюваність.
Труднощі з ранковим підйомом.

діагностика безсоння

Діагноз инсомнии ставиться на підставі скарг пацієнта.

ЛІКУВАННЯ БЕЗСОННЯ

У тому випадку, якщо безсоння потурбувала людини при наявності явного стресу і не носить регулярний характер, можна вдатися до самостійного лікування.

Встановити природний режим для періодів неспання і сну і слідувати йому неухильно.
Відмовитися від прийому алкоголю вечорами, оскільки алкоголь робить негативний вплив на глибокий сон людини, і коли седативну дію алкоголю закінчується, людина прокидається.
Відмовитися від куріння, особливо на ніч і в ліжку, оскільки у нікотину стимулюючу дію, що порушують нормальний сон.
Відмовитися від кави або як мінімум від його прийому ввечері, так само як і від продуктів, в яких міститься шоколад.
Відмовитися від прийому медикаментозних препаратів, які застосовуються без призначення лікаря. Деякі засоби, які часто застосовуються при застуді, мають стимулюючі вплив на організм людини. При неможливості повністю відмовитися від застосування цих препаратів можна замінити їх на аналоги без сильного стимулюючого ефекту.
Контролювати прийом їжі, не допускаючи переїдання, оскільки переповнений шлунок не дозволить нормально відпочити вночі.
Перед сном можна прийняти ванну, щоб заспокоїти нервову систему і розслабитися.
Регулярно виконувати зарядку, оскільки фізичні вправи знімають зайву нервову напругу і додають бадьорості.
Забезпечити тишу і темряву в спальні. Щоб досягти максимальної тиші, можна користуватися вушними затичками.
Температура в кімнаті для нормального сну не повинна перевищувати 18 градусів за Цельсієм.

Якщо напади безсоння повторюються регулярно і недосипання позначається на загальному стані, викликаючи слабкість і апатію, необхідно проконсультуватися з фахівцем, який на підставі загального анамнезу і причини безсоння, призначить лікування.

Якщо безсоння викликане зовнішніми чинниками, такими як стрес і постійне відчуття тривоги, лікар може призначити медикаментозне лікування, і в тому числі прийом снодійних препаратів. Оскільки снодійні препарати діють як гнобителі свідомості, а не як засоби, що нормалізують сон, їх тривалого прийому краще уникати.

Використання снодійних препаратів, які відпускаються в аптеці без рецепта лікаря, не приносить очікуваного результату, оскільки вони розраховані на чисто психологічний ефект.

У випадку тяжких розладів в психіці пацієнта, що провокують виникнення безсоння, необхідна консультація психіатра, який на основі загальної клінічної картини призначить лікування.

АПТЕКА ОТ А ДО Я