Май, 2021 - Piluli.info

Аднексит (сальпінгоофорит) – запальне захворювання придатків матки (маткових труб і яєчників), збудником якого може бути гонокок, стрептокок, ентерокок, стафілокок, хламідія, мікоплазма, уреаплазма і т. Д. Аднексит призводить до утворення спайок в маткових трубах, що може стати причиною безпліддя або позаматкової вагітності.

Найчастіше інфекція потрапляє в придатки матки з піхви. Також збудник може переноситися з інших органів по лімфатичних і кровоносних судинах. Небезпека запалення придатків полягає в тому, що, маючи досить стерте початок, яке жінка може і не помітити, захворювання приймає важку форму, що приводить до безпліддя. Аднексит найчастіше буває після пологів, абортів, введення ВМС (внутрішньоматкової спіралі), оскільки в цей час придатки матки більш уразливі.

Залежно від клінічної картини виділяють гострий і хронічний аднексит . При гострому аднекситі пацієнтка відчуває болі внизу живота, погіршення загального самопочуття, температура підвищується до 38-38,5 градусів. В особливо важких випадках в маткових трубах і яєчниках накопичується гній. Наслідком перенесеного гострого або підгострого запалення придатків матки стає спайковий процес в малому тазу між трубою, яичником, маткою, стінкою таза, сечовим міхуром, сальником і петлями кишечника. Якщо гострий або лодострий аднексит не лікувати, він переходить в хронічну форму.

При хронічному аднекситі протікання захворювання менш виражено. Жінку турбують тупі, ниючі болі внизу живота, що віддають у поперек, порушення менструального циклу, вагінальні виділення, зниження сексуального потягу. Статевий акт викликає біль через запальних процесів в придатках матки. Для хронічного аднекситу характерні періодичні загострення, які викликаються переохолодженням, перевтомою, стресом, менструацією.

Хронічний аднексит може привести до утворення спайок в малому тазу і Гідросальпінкс. Крім того, при тривалому перебігу аднекситу, звичайно більш 2-3 років, можуть виникнути різні нервово-ендокринні порушення, які проявляються неврозом (жінка збудлива, дратівлива; швидко стомлюється), ожирінням або різким схудненням, розладом функцій ендокринних залоз, зокрема яєчників.

ДІАГНОСТИКА АНДЕКСІТА

Діагностика аднексита починається з огляду гінеколога. Також проводиться УЗД, при якому візуалізуються розширені маткові труби і вільна рідина в малому тазу (запальнийексудат). Крім того, беруть мазки з піхви і каналу шийки матки, які дозволяють визначити збудника захворювання. У деяких випадках матеріал для мікробіологічного дослідження отримують за допомогою пункції придатків матки через заднє склепіння піхви під контролем УЗД. Також призначають загальний аналіз крові, змінені параметри якого вказують на запальний процес в організмі (наприклад, лейкоцитоз, підвищення ШОЕ). Якщо інфекція вражає також уретру і сечовий міхур, проводять загальний аналіз сечі.

Найбільш точним методом діагностики як гострого, так і хронічного аднекситу є лапароскопія. За допомогою ендоскопа, введеного через невеликі розрізи в животі, хірург оглядає органи малого тазу, визначаючи характер запального процесу. Під час операції видаляють гній і вводять лікарські препарати. Мікробіологічне дослідження вмісту маткових труб і черевної порожнини, взятого під час лапароскопії, дозволяє найбільш точно визначити збудника захворювання.

Лікування. У підгострій стадії обережно переходять до фізіотерапевтичних процедур, які призначають і при хронічному сальпингоофорите (бруду, ультразвук, діатермія та ін.). Ранній початок лікування перешкоджає утворенню рубцевих змін в придатках матки і виникнення стійкого безпліддя. Гнійний сальпінгоофорит вимагає оперативного лікування, туберкульозний сальпингоофорит – застосування протитуберкульозних засобів.

Лікування гострого аднекситу. Важкі форми гострого запалення придатків повинні лікуватися тільки в лікарні. Призначаються антибіотики широкого спектру дії в виглядівнутрішньом’язових або внутрішньовенних ін’єкцій, обов’язково призначаються ліки, що пригнічують ріст анаеробів. Для зняття симптомів загальної інтоксикації застосовують внутрішньовенне крапельне введення розчинів, вітаміни.

У разі розвитку перитоніту або утворення гнійних мішечків в області маткових труб проводиться оперативне лікування. Зараз в медицині практикують лапароскопічні операції, при яких через 2-3-сантиметровий розріз на передній черевній стінці за допомогою спеціального приладу – лапароскопа – виконується необхідний обсяг втручання. Також застосовуються імуномодулятори. При наданні першої допомоги можливо використовувати холод на надлобковую область. В цьому випадку нагрів протипоказаний, використовувати грілку не можна.

Лікування хронічного аднекситу. При загостреннях можливо і бажано призначення курсу антибіотиків, який супроводжується призначенням препаратів, що володіють імуномодулюючою ефектом. Необхідний прийом полівітамінів, загальнозміцнюючих засобів, препаратів, що мають антиалергічну ефектом. Призначаються анальгетики, голкорефлексотерапія, психотерапія, точковий масаж. У періоди ремісії розсмоктуються терапія (грязьові тампони, свічки, ультразвук, магнітотерапія, електрофорез йоду, цинку, міді) і фізіотерапія. Санаторно-курортне лікування також сприятливо позначається на пацієнток. В даний час при лікуванні хронічних аднекситів для подовження періоду ремісії використовують гормональні контрацептиви, вони призначаються на 6-8 місяців, а іноді і на більш тривалий термін. При вираженому больовому компоненті, великому рубцево-спаечном процесі в малому тазу і формуванні в області придатків рідинних мішечків (гідро- і Піосальпінкс) показано оперативне лікування. Проводиться розтин і видалення спайок, відновлення прохідності маткових труб, видалення гнійних і рідинних утворень, які з’явилися в результаті перенесеного запалення. Відновлення прохідності маткових труб не означає нормалізацію їх функції, ризик безпліддя при вираженому спаечном процесі в малому тазу навіть після вдало проведеної операції залишається високим.

Профілактика сальпингоофорита спрямована на попередження можливості занесення збудників інфекції під час пологів і абортів. Профілактика гонорейних і туберкульозних саль-пінгоофорітов проводиться за загальними правилами боротьби з цими захворюваннями.

ДІАГНОСТИКА АНДЕКСІТА

Сімейний аденоматоз товстої кишки – спадкове захворювання, що виявляється утворенням значної кількості поліпів на слизовій товстого кишечника з обов’язковою їх подальшою малигнизацией.

ПРИЧИНИ

Виявлено генетична мутація в APC-гені в 5-й хромосомі. Результатом мутації є порушення синтезу білкового продукту гена, який відповідає за проліферацію епітеліальних клітин слизової оболонки товстого кишечника в нормі. При цьому активуються онкогени і пригнічується робота генів-супресорів пухлин.

Ця мутація передається незалежно від статі і відразу при народженні ніяк не проявляється.

КЛІНІЧНА КАРТИНА

Для сімейного аденоматозного поліпозу характерне утворення великої кількості – від 100 і до багатьох тисяч – поліпів на стінках товстої кишки. При цьому поліпи відрізняються за розміром – починаючи від самих маленьких – близько 0,1 см, і до декількох см в діаметрі. Також розрізняють поліпи на ніжці і поліпи з широкою основою.

КЛАСИФІКАЦІЯ

Є кілька основних типів розвитку хвороби:

1) Класичний тип. Захворювання дебютує в пубертатний період – у 15-19 років. Пацієнти пред’являють характерні скарги на:

Почастішання і розрідження стільця,
Поява домішок крові в калі,
анемію,
Болю в животі.
Слабкість, занепад сил, підвищену стомлюваність.

При цьому найчастіше ставиться невірний діагноз і хворі госпіталізуються в інфекційне відділення. Оскільки також аденоматозний поліпоз супроводжують диспепсичні явища, то іноді лікарі обмежуються лише діагностикою та лікуванням порушень у верхньому відділі шлунково-кишкового тракту.

Малигнизация при класичному типі перебігу хвороби настає до 30-40 років. При цьому колишні скарги посилюються і до них приєднуються нові, характерні для онкологічного процесу – відсутність апетиту, кахексія, кровотечі посилюються, аж до профузний. Крім того приєднуються порушення обміну речовин, оскільки кишечник не може повноцінно виконувати свої функції.

2) Важка форма захворювання характеризується аналогічними проявами, але з більш раннім початком і серйозним прогнозом. Так дебют захворювання може бути вже в дитячому віці (5-6 років), а озлокачествление процесу настає до 19-20 років. Прогноз в даному випадку несприятливий.

3) аттенуированного (ослаблена) форма характеризується невеликою кількістю поліпів (до 100), появою їх вже в середньому віці (близько 40 років) і малигнизацией після 50 років.

Припускають, що тип перебігу хвороби визначається локалізацією мутації в APC-гені.

ДІАГНОСТИКА

Оскільки це захворювання є облігатним передраком з важким прогнозом лікарів необхідно проявляти настороженість по відношенню до нього.

При виявленні сімейного аденоматозного поліпозу у пацієнта, неодмінно повинні обстежитися всі його родичі, оскільки часто початок захворювання протікає безсимптомно. Рання діагностика допоможе почати лікування на курабельних стадіях і запобігти розвитку ускладнень.

Крім того обов’язково повинні обстежуватися пацієнти зі скаргами на кров в стільці, незрозумілою діареєю, явищами анемії.

Також сімейному поліпозу часто супроводжує розвиток пухлин в інших тканинах – остеом, десмо, атером. Якщо при цих захворюваннях, хворий пред’являє скарги з боку шлунково-кишкового тракту, йому також необхідна консультація з приводу ризику розвитку аденоматозного поліпозу.

В першу чергу, лікар-колопроктології проведе огляд періанальної області (зімкнутість сфінктера, стан шкіри навколо заднього проходу) і пальцеве дослідження прямої кишки, при якому вже можна буде виявити наявність поліпів.

Далі проводиться ректороманоскопія, де візуально оцінюється наявність поліпозного процесу, його поширеність, малігнізація.

При цьому виявляються ризики розвитку онкологічного процесу, оскільки великі поліпи (більше 1 см в діаметрі), а також поліпи на широкій основі озлокачествляются частіше, ніж дрібні поліпи або поліпи на тонкій ніжці.

Також проводиться колоноскопія з множинною біопсією – для того, щоб виявити раковий процес і визначити його локалізацію і поширеність.

Також проводяться дослідження верхніх відділів шлунково-кишкового тракту.

Для уточнення діагнозу хворий може бути направлений в медико-генетичну консультацію, де буде визначено наявність у нього характерною мутації.

ЛІКУВАННЯ

Лікування проводиться в основному хірургічне. Залежно від поширеності процесу лікар-хірург визначить обсяг необхідної операції. Залишати без лікування поліпи в жодному разі не можна, оскільки їх озлокачествление відбудеться обов’язково, невідомо тільки наскільки швидко.

Дуже важливо раннє звернення до лікаря, оскільки, тоді ще можливе збереження анального сфінктера і резекція невеликих обсягів кишечника.

При малігнізації процесу до хірургічного лікування приєднуються променеві і хіміотерапевтичні методи.

ПРОГНОЗ

При виявленні захворювання на ранніх стадіях і своєчасному проведенні оперативного лікування прогноз відносно сприятливий – пацієнт може прожити багато років.

При тяжкому перебігу хвороби або виявленні на пізніх стадіях – прогноз менш втішний.

При плануванні вагітності пацієнтам на родинний аденоматозний поліпоз слід звернутися в медико-генетичну консультацію для прогнозування ризиків розвитку захворювання у дитини.

Аденома щитовидної залози – це інкапсульована, доброякісна пухлина, яка утворюється з тиреоїдного епітелію і для якої характерний самостійний ріст і нормальний стан. Це досить поширене захворювання щитовидної залози, яке найчастіше зустрічається у жінок. Найбільш небезпечний період для розвитку цього захворювання, вік від 40 до 50 років. Дане захворювання через гормональної активності, може спровокувати тиреотоксикоз. Цей вид аденоми відноситься до групи пухлин, маючі потенційну злоякісність, тобто, з плином часу вона може трансформуватися в ракове утворення щитовидної залози.

причини аденоми

Механізм і причини, що провокують розвиток цього захворювання, на даний момент поки не відомі. Не виключено, що фактором ризику його розвитку є гіперсекреція тиреотропина, мутації гена, який кодує рецептори гормону гіпофіза, порушення симпатичної іннервації.

Аденома щитовидної залози, досить часто зустрічається при наявності нетоксичного вузла. Отже, можна виділити приблизну групу факторів, які можуть призвести до виникнення цього захворювання: спадкова схильність, проживання в районах, де низький вміст йоду у воді та грунті, вузловий еутиреоїдний зоб.

Спровокувати аденому щитовидної залози можуть травми, які отримані в області шиї, такі як гематоми і забої. Наявність аутоімунних захворювань теж істотно збільшує ймовірність розвитку цього виду аденоми.

Зростання аденоми щитовидної залози відбувається моноцентричність, тобто це одиночний вузол, який розвивається досить повільно. На початковій стадії захворювання аденома не викликає порушення гормонального балансу, в цей час відбувається утворення самого вузла, з «холодним» або «теплим» характером.

Поступово, розміри вузла збільшуються, його функціональна активність зростає, що викликає порушення секреції ТТГ.

симптоми аденоми

Захворювання, поки знаходиться на початковій стадії розвитку, практично не має симптомів, воно може бути виявлено випадково, при проведенні УЗД або при медичному огляді. При пальпації в області шиї фіксується наявність солитарного вузлового освіти в одній частці щитовидної залози.

При значному збільшенні аденоми відзначається задишка, відчуття тиску, дисфагія, помітна деформація шиї.

При тривалому розвитку аденома супроводжується розвитком токсичного вузлового зоба, його злоякісним переродженням і крововиливом у тканину аденоми.

Для розвитку токсичної аденоми характерно:

необгрунтована втрата ваги, при незмінених звички харчування;
погана переносимість спеки і тепла;
тремор, пітливість, швидка стомлюваність;
підвищена дратівливість;
плаксивість, безсоння, тривожність;
артеріальна гіпертензія;
напади стенокардії;
миготлива аритмія або синусова тахікардія.

Можливо прояв таких станів, як лихоманка, регулярні розлади шлунково-кишкового тракту, набряки, серцева недостатність, порушення менструального циклу у жінок, безпліддя і втрата потенції у чоловіків.

діагностика аденоми

Призначається проведення інструментальних і лабораторних досліджень:

УЗД;
радіоізотопне сканування;
гормони щитовидної залози;
біопсія щитовидної залози;
ECC;
ЭхоКГ.

лікування аденоми

Як правило, призначається хірургічне видалення аденоми, за винятком колоїдної аденоми. Перед цим попередньо проводиться лікування тиреостатичними препаратами.

При неможливості проведення хірургічного втручання, або у літніх людей показано застосування лікування радіоактивним йодом.

Аденома передміхурової залози, або як її ще називають, гіперплазія передміхурової залози, є пухлиною умовно доброякісного характеру. Згідно урологічним статистичними даними, кожен другий чоловік звертається за медичною допомогою з приводу патологій простати. Як правило, такі звернення відбуваються у віці після 50 років. Це захворювання визнано найбільш поширеним в урології.

Причини аденоми простати

Сучасна медицина на сьогоднішній день не має достовірну інформацію про причини, що провокують розвиток цього захворювання. Однією з найбільш ймовірних гіпотез виникнення аденоми вважається чоловічий клімакс. Отже, ймовірність виникнення цього захворювання є актуальною для будь-якого чоловіка, без винятку.

Чи не доведена ймовірність виникнення аденоми при наявності венеричних і запальних захворювань статевих органів чоловіки, його провокації тютюнової або алкогольною залежністю, сексуальною орієнтацією та статевою активністю.

Симптоми аденоми простати

Основний симптом цього захворювання – розлади сечовипускання. Існує умовно позначене початку захворювання – відсутність задоволення при сечовипусканні, особливо якщо сечовий міхур повністю наповнений. Для того щоб не допустити розвитку захворювання, чоловік повинен звернутися за медичною допомогою саме в цей момент.

Поступово, крім відсутності приємних відчуттів при сечовипусканні, чоловіка починає турбувати більш часті позиви, з менш вираженою інтенсивністю. Струмінь сечі значно зменшується, стає більш слабкою, а кількість сечі помітно скорочується. Чоловіка турбують нічні позиви до спорожнення сечового міхура, яких раніше не відзначалося.

Найбільш характерний симптом аденоми виражається в прояві настільки інтенсивних позовів до сечовипускання, які людина не в силах відкласти навіть на малий проміжок часу.

При відсутності під час наданого медичного лікування процес сечовипускання стає все більш болісним. У струменя практично відсутня натиск і сеча падає не по кривій, а прямовисно. Щоб почався процес сечовипускання, хворому доводиться максимально напружувати м’язи живота. У деяких випадках це настільки втомлює для хворих, що доводиться робити деяка перерва в акті сечовипускання.

При подальшому розвитку захворювання відбувається розвиток ниркової недостатності, оскільки уражаються нирки. Для цього явища характерно прояв постійної спраги, дратівливості, слабкості, сухості в роті.

Сечовий міхур у хворого постійно заповнений сечею, але при сечовипусканні сеча виділяється всього лише по краплях. На цьому тлі розвивається нетримання сечі, спочатку це відбувається по ночах, але поступово сеча починає виділятися протягом дня і ночі.

Діагностика аденоми простати

При зверненні хворого зі скаргами на проблеми сечовипускання уролог проводить фізикальне обстеження, тобто пальпацію передміхурової залози через пряму кишку.

З лабораторних та інструментальних досліджень проводиться:

рентген малого таза;
УЗД;
загальний аналіз сечі і крові.

Терапія аденоми передміхурової залози

Залежно від стадії недуги, лікування може носити консервативний (медикаментозний) або оперативний характер.

На ранніх стадіях призначається прийом препаратів, які значно полегшують перебіг захворювання та зменшують обсяг збільшеної залози.

На занедбаній стадії захворювання призначають хірургічне лікування з метою часткового або ж тотального видалення передміхурової залози. Це найбільш ефективні методики лікування, що дають гарантію збереження життя хворого.

Гіпертрофія глоткової мигдалини (аденоїди) – патологічне розростання, збільшення носоглоткового мигдалика, яка складається з лімфоїдної тканини і розташовується глибоко в носоглотці. У дитячому віці ця мигдалина добре розвинена, після 12-13 років відбувається зворотний розвиток.

Глоточная мигдалина входить в кільце Пирогова – Вальдеєра, в яке входять також дві трубні, і дві піднебінні, непарні мигдалини – три мовні, і глоткова мигдалина. Це кільце бере участь в імунітеті, є певним бар’єром для проникнення патогенних організмів.

ПРИЧИНИ

Дитячі інфекційні захворювання – кір, краснуха, скарлатина
Рецидивуючі захворювання верхніх дихальних шляхів – трахеїт, ларингіт, фарингіт, бронхіт і так далі
імунодефіцитні стани
алергізація
Часті вірусні інфекції (герпес)

СИМПТОМИ

Найчастіше захворювання виникає у дітей молодшого шкільного та дошкільного віку. При спостереженні за дитиною можна виявити такі симптоми:

Дитина не може дихати носом, який начебто чимось закладений, спостерігаються виділення з носа, в той час як інших симптомів захворювання (наприклад, застуди немає)
Дитина хропе, сопе уві сні, іноді чути свист
Зовнішній вигляд дитини – рот відкритий, очі кілька вирячені, погляд трохи розсіяний
Мова дитини гугнявим, іноді складно розібрати те, що він говорить
Дитина швидко втомлюється, часто вередує, байдужий до навколишнього світу, не цікавиться своїми іграшками, однолітками
Слух значно знижується, дитина часто перепитує фрази, іноді по кілька разів
При виявленні хоча б двох перерахованих симптомів необхідно негайно відвести дитину до оториноларингологу для подальшого обстеження.

УСКЛАДНЕННЯ

Деструктивні порушення функціонування середнього вуха внаслідок закриття гирла слухової труби. У важких випадках розвивається приглухуватість
Запальні процеси в вусі – оскільки евстахиева труба заблокована гіпертрофованої глоточной миндалиной, в ній створюються найсприятливіші умови для розмноження мікроорганізмів
Деформації особи, розвиток неправильного прикусу у дитини – через те, що дихання постійно йде через рот
Порушення вентиляції легенів, гіпоксія, зниження працездатності
Постійні рецидивні запальні захворювання
Шлунково – кишкові розлади і захворювання
Зміни складу крові
Нічне нетримання сечі – енурез
Спазмування гортані і як наслідок напади болісного кашлю

СТУПЕНЯ

Аденоїди займають 1/3 частина всієї носоглотки. Пацієнт може відчувати дискомфорт вночі.
Аденоїди займають 1/2 частина всієї глотки. Дитина починає хропіти вночі, вдень часто дихає, носове дихання утруднене.
Аденоїди займають майже всю носоглотку. Повітря через ніс блокується повністю, дитина дихає тільки ротом.

ДІАГНОСТИКА

Опитування, огляд оториноларингологом
Фарингоскопія
передня риноскопія
задня риноскопія
рентгенологічне дослідження
ендоскопічне дослідження

ЛІКУВАННЯ

Лікування гіпертрофії глоткової мигдалини проводять в двох формах – консервативне і хірургічне лікування.

Консервативне лікування. Призначаються антибіотики, судинозвужувальні краплі, промивання порожнини носа, вітамінотерапія, імуномодулятори. Поряд з медикаментозним лече6ніем призначають апаратну фізіотерапію: УФО, гелій-неоновий лазер, електрофорез, УВЧ.
Хірургічне лікування. Це найбільш ефективний метод лікування, але вимагає особливих показань: неефективність консервативного лікування і фізіопроцедур, неможливість дихати через ніс, хронічні або часті отити, синусити, хропіння і апное уві сні. Також є і протипоказання – все порушення згортання крові, період гострих інфекційних захворювань.

Аденовірус – це гостре інфекційне захворювання, що відноситься до групи респіраторних вірусних інфекцій, яке вражає слизові оболонки лімфоїдної тканини, кишечника, органів зору і дихальних шляхів. Як правило, до цього захворювання схильні діти і молоді люди. Збудник – вірус із сімейства аденовірусів.

Інфекція передається повітряно-крапельним, контактним і аліментарним шляхом. Основні симптоми такі ж, як і при застуді.

причини аденовірусу

Основна причина захворювання – зараження аденовирусом від хворої людини або вірусоносія (в організмі людини міститься вірус, але не викликає симптомів захворювання, хоча при цьому виділяється в зовнішнє середовище).

Інфекція може передаватися повітряно-крапельним або орально-фекальним шляхом.

Аденовірус зустрічається цілий рік, але основний його пік припадає на осінньо-зимовий період, оскільки саме в цей час у людей знижується імунітет, а завдяки підвищеній вологості для розмноження вірусу створюються сприятливі умови.

види аденовірусу

Фарингіт-кон’юктівальний лихоманка. симптоми:

Підвищення температури тіла;
Запалення слизових оболонок очей;
Сухий кашель;
Фарингіт.
Аденовірусна атипова пневмонія викликається безпосередньо вірусом, а не бактеріальною інфекцією. Провокується зниженим імунітетом людини, має важкий перебіг.

симптоми аденовірусу

До загальних симптомів цього захворювання відносяться:

підвищена температура тіла, яка фіксується на протязі декількох днів;
закладеність носових парафій слизовими виділеннями;
загальне нездужання, у вигляді слабкості, ознобу і млявості;
роздратування в області горла, першіння і біль;
кон’юктів, сльозотеча, свербіж очей;
нудота, періодично переходить в блювоту;
збільшені пахвові, підщелепні, шийні лімфовузли і мигдалини.
Як правило, найбільш характерним проявом аденовірусу є поєднання чотирьох симптомів: лихоманка, кон’юнктивіт, фарингіт, риніт.

Інкубаційний період захворювання триває від п’яти до семи днів.

Діагностика аденовірусу

Проводиться фізикальний огляд пацієнта і збір анамнезу. Пацієнти скаржаться на дискомфорт слизових оболонок очей, біль в горлі, нежить і лихоманку.

Як правило, в анамнезі виявляється контакт з хворою людиною, або інфекційний спалах в колективі, особливо це відноситься до класів з великою кількістю хворих дітей.

Щоб виявити збудник і підтвердити остаточний діагноз призначається проведення ПЛР і ІФА.

При необхідності, призначається консультація офтальмолога.

Лікування аденовірусу

Для цього захворювання не існує єдиного затвердженого протоколу. Лікування носить симптоматичний характер.

Як медикаментозної терапії призначаються:

при ураженні очей – очні мазі і краплі;
при рясних слизових виділеннях з носа – судинозвужувальні краплі в ніс;
препарати по зміцненню імунної системи хворого;
рясне тепле питво, з великою кількістю вітаміну С.
При тяжкому перебігу захворювання хворий госпіталізується в стаціонар, де йому призначається:

антибактеріальна терапія, якщо відбулося приєднання бактеріальної інфекції;
інфузійна терапія, для зняття інтоксикації організму.
При відсутності своєчасного лікування, інфекція може викликати серйозні ускладнення у вигляді:

загострення наявних хронічних захворювань;
ураження селезінки, нирок, печінки;
некроз альвеол і стінок бронхів;
гайморит, ангіна, отит;
запалення легенів.

Основна профілактика цього захворювання полягає в зміцненні імунної системи, дотриманні гігієни і запобігання переохолодження.

Авітаміноз – це повна відсутність необхідних організму вітамінів, які необхідні для повноцінного функціонування всіх систем. Цей стан досить часто плутають з гіповітамінозом, який відноситься до легкій формі нестачі вітамінів.

причини авітамінозу

Причина недостатньої кількості вітамінів може бути пов’язана з декількома факторами, це:

вагітність;
активне зростання дитини;
похилий вік;
шкідливі умови праці;
нервове перенапруження;
куріння;
екстремальні види спорту;
порушення в роботі шлунково-кишкового тракту або захворювання внутрішніх органів;
відсутність правильного харчування, особливо в зимовий період;
дисбактеріоз, в результаті прийому антибіотиків, який перешкоджає всмоктуванню і утворенню вітамінів;
прийом лікарських препаратів, які блокують дію вітамінів в організмі людини;
симптоми авітамінозу

Як правило, перші ознаки наявності авітамінозу проявляються на шкірному покриві людини – це перш за все сухість і вугрові висипання. Людину починає турбувати втома, дратівливість, погіршення зору.

Пігментація і запалення шкірних покривів, коли проблемні ділянки з’являються не тільки на обличчі, але і на спині, може спровокувати недолік вітаміну В2, більш того, тріщини на губах це теж наслідки нестачі цього вітаміну.

При нестачі цинку, вітаміну Е і В6, відбувається різка зміна ваги людини, в результаті чого з’являються розтяжки, в деяких випадках відзначається ураження шкіри, слизових оболонок і анемія.

При нестачі вітаміну D спостерігаються проблеми в м’язах, суглобах і зубах, при повній відсутності цього вітаміну розвивається рахіт.

При нестачі вітаміну В12 відзначається слабкість і прискорене серцебиття. Причиною дефіциту цього вітаміну може бути наявність гельмінтів в кишечнику.

Для нормального функціонування роботи серця і центральної нервової системи необхідна достатня кількість вітаміну В1, без якого настає загальне енергетичне голодування всіх клітин організму.

При наявності будь-яких з перерахованих вище ознак, необхідно звернутися до фахівця, оскільки авітаміноз необхідно терміново лікувати. В іншому випадку це стан згубно позначиться на загальному стані людини і його працездатності.

діагностика

В цілому діагностика даного патологічного стану складається з аналізу анамнезу та скарг пацієнта, оцінки його поточного стану.

лікування

Безумовно, запобігти виникненню цього стан, набагато простіше, ніж лікувати його наслідки. Основна терапія авітамінозу полягає в заповненні відсутніх вітамінів.

Перед тим як фахівець призначить відповідне лікування, потрібно точно встановити причину, яка спровокувала авітаміноз. Перший показник стану організму – це шкірні покриви людини. Для того щоб запобігти негативним наслідкам для цього, найбільшого органу людини, необхідно приймати спеціальні полівітаміни і раціонально харчуватися, вибираючи ті продукти, які містять антиоксиданти.

Якщо авітаміноз знаходиться в запущеній стадії, призначаються внутрішньом’язові або внутрішньовенні ін’єкції тіаміну або нікотинової кислоти.

Оскільки для авітамінозу характерно таке явище, як сухість шкіри і набряк кінцівок, в деяких випадках ці прояви можуть бути помилково прийняті за прояв алергічної реакції і, відповідно, лікування буде призначено в корені невірна. Саме тому діагностувати цей стан може тільки фахівець.

Відсутність шкідливих звичок, ведення здорового способу життя, наявність повноцінного щоденного відпочинку та раціональне харчування є запорукою здоров’я людини.

Околочелюстной абсцес – захворювання порожнини рота, являє собою утворення відокремленого запального ділянки, утворення в ньому порожнини, заповненої гноєм. Розташовується абсцес в області щелепи. При невіруючих до лікаря запалення може перейти на навколишні тканини і органи – кістки, органи порожнини носа і рота – так розвивається флегмона. Усунути вогнище запалення можна тільки хірургічним шляхом.

ПРИЧИНИ

Причиною розвитку запалення є проникнення і розмноження умовно патогенної флори – стафілококів і стрептококів. Найчастіше це відбувається при запущеному перебігу захворювань порожнини рота – карієс, гінгівіт, стоматит інші захворювання. Також стати причиною може хронічний тонзиліт, ангіна, туберкульоз, порушення асептики при лікуванні зубів.

Лімфагенним і гематогенним шляхом збудники можуть проникнути з інших запальних областей при їх наявності. Такі захворювання, як фурункульоз, кандидоз та інші.

Травми з порушенням цілісності шкіри і навколишніх тканин можуть привести до утворення абсцесу щелепно-лицьової зони.

СИМПТОМИ

Околочелюстной абсцес супроводжується болем, яка за характером нагадує зубну. Біль може досягати дуже сильної інтенсивності, особливо, якщо абсцес розвивається в безпосередній близькості від нервових закінчень. Біль може побут ниючого, коле, пульсуючого або роздирає характеру. Пацієнт відмовляється від їжі, апетит знижується. Крім болю пацієнт скаржиться на підвищення температури, візуальний дефект – при неглибоких абсцесах можна побачити неозброєним поглядом інфільтрат, шкіра над ним гіперемована, набрякла, місцеве підвищення температури. У деяких випадках інфільтрат може прориватися назовні або у внутрішні тканини організму з подальшим гноетечением. При розтині абсцесу назовні оголюється порожнину абсцесу, іноді кістка, зуби.

При розташуванні абсцесу на дні або небі ротової порожнини виникають проблеми не тільки з прийняттям їжі, але і з мова, так як рухи язиком приносять людині сильні болі.

ДІАГНОСТИКА

Для постановки діагнозу необхідний огляд стоматологом хірургом або просто хірургом, збір анамнезу і скарг, анамнезу життя. У пацієнта уточнятся хронічні захворювання (цукровий діабет, фурункульоз), інфекційні захворювання.

Лікування залежить від стадії розвитку абсцесу. Обов’язково призначається дієта, їжа подається ледь теплою в протертому вигляді, рідини. При неможливості прийому харч пацієнта переводять на парентеральне харчування.

Ще невскрившіхся абсцес розкривають, порожнину дренують, призначають загальну і місцеву антибактеріальну терапію. Якщо абсцес тільки почав розвиватися, його не ріжуть, лікування грунтується тільки на медикаментозної терапії і дієті.

Крім антибіотиків пацієнту призначається вітамінотерапія, імуностимулятори. Проводять комплексне лікування, діагностику та профілактику основних захворювань, показана повна санація ротової порожнини. Для того, щоб зменшити набряк, рекомендується полоскати рот.

Аналгетичну препарати призначають тільки при сильному больовому синдромі. Як правило, тривалість лікування абсцесу досягає не більше 14 днів.

У складних запущених випадках проводять екстрені хірургічні втручання.

Абсцес легені – це скупчення гною в органах дихання – легких – в обмеженою порожнини.

Найбільш частою причиною утворення абсцесів в легенях є недолікована пневмонія, туберкульоз, опіки легенів (в тому числі хімічні.) Абсцеси утворилися в результаті розвитку ателектазів протекаю найбільш важко.

При розвитку гострого абсцесу навколо запаленого ділянки тканини легені утворюється інфільтрат, наповнений гнійними масами. Навколо вогнища запалення утворюється так звана перифокальная реакція – запалення раніше здорової тканини легенів. При порушенні цілісності абсцесу або при злитті з просвітом з бронхом вміст абсцесу виділяється назовні шляхом відкашлювання, перемішуючись з мокротою і слизом бронхів.

Зазвичай абсцес дозволяється, розкриваючись і згодом зарастая грануляційною тканиною з утворенням рубця. Іноді абсцес з гострого стану переходить в хронічну течію. У важких випадках абсцес не тільки не дозволяється, а й переходить в загрожує життю людини стан – гангрену легені.

Хронічний абсцес легені – це капсула: покрита сполучною тканиною, заповнена гнійним вмістом.

СИМПТОМИ

Симптоми абсцедирования легкого відповідають симптомам розвитку важкої пневмонії. Найчастіше це – висока температура, яка погано піддається зниженню антипіретиками, болісний кашель без мокротиння На початку розвитку гнійного вогнища і з мокротою в середині і наприкінці розвитку абсцесу. При аускультації пульмонологом відзначається притуплення перкуторних звуків легенів, а також ослаблення або відсутність дихання над областю освіти інфільтрату. При утворенні абсцесів больши розмірів з’являються болі при здійсненні вншнего дихання на тій стороні, де розвинувся абсцес. Після дозрівання і розриву гнойнікапоявляется рясна мокрота з гноєм, іноді з домішкою крові, яка можт бути у великій кількості (повним ротом) Характер харкотиння тає може відрізнятися. Так, при розвитку некротичних процесів і гангрени запах мокротиння дуже виражений, смердючий.

ЛІКУВАННЯ

Як тільки діагноз абсцес легені поставлений – пацієнт в терміновому порядку госпіталізується у відділення гнійної хірургії, де в комплексі проходить лікування і хірургів і терапевтів – пульмонологів. Іноді абсцес проривається в плевральну порожнину – так утворюється закритий пневмоторакс, який може ускладнитися розвитком плевриту.

У консервативну частину лікування входить забезпечення найбільш комфортного оточення для пацієнта – строгий постільний режим, високобілкова калорійна їжа для підвищення регенерації тканин, контроль застосування антибіотиків. При розвитку кровотечі в результаті розтину абсцесу показані переливання крові.

Хірургічне лікування показано при розтин гнійника з кровотечею, розтині в плевральну порожнину з утворенням емпієми, при гангрени легені.
Лікування хронічних абсцесів можливо тільки шляхом радикальних хірургічних втручань – в найбільш важких випадках видаляється ціле легке.
При наявності показань, що забороняють будь-яке оперативне втручання проводиться регулярна санація порожнини абсцесу з застосуванням сильних антисептичних засобів і регулярної антибіотикотерапії.

Поряд з санацією пацієнту призначається дихальна гімнастика, постуральний дренаж, фізіотерапія та призначення допоміжних лікарських препаратів – муколитиков і бронхорасширяющих засобів. Таке лікування при хронічному абсцедировании призначається на тривалий час, аж до довічного.

Аднексит (сальпінгоофорит)

Аднексит (сальпінгоофорит)

Аденоматоз товстої кишки

Аденома щитовидної залози

Аденома простати

Аденоїди (гіпертрофія глоткової мигдалини)

Аденовірус

Авітаміноз

Абсцес околочелюстной

Абсцес легені хронічний

АПТЕКА ОТ А ДО Я

Аднексит (сальпінгоофорит)

Аднексит (сальпінгоофорит)

Аденоматоз товстої кишки

Аденома щитовидної залози

Аденома простати

Аденоїди (гіпертрофія глоткової мигдалини)

Аденовірус

Авітаміноз

Абсцес околочелюстной

Абсцес легені хронічний

ДІАГНОСТИКА АНДЕКСІТА

ДІАГНОСТИКА АНДЕКСІТА

ПРИЧИНИ

КЛІНІЧНА КАРТИНА

КЛАСИФІКАЦІЯ

ДІАГНОСТИКА

ЛІКУВАННЯ

ПРОГНОЗ

ПРИЧИНИ

СИМПТОМИ

УСКЛАДНЕННЯ

СТУПЕНЯ

ДІАГНОСТИКА

ЛІКУВАННЯ

ПРИЧИНИ

СИМПТОМИ

ДІАГНОСТИКА

СИМПТОМИ

ЛІКУВАННЯ