Справочник Болезней - Piluli.info

Алкоголізм – одна з поширених залежностей, яка характеризується розвитком патологічного пристрасті до алкогольних напоїв, з розвитком важких соматичних порушень.

Часте явище – пацієнти вживають не тільки алкоголь, але і інші спиртовмісні напої, які не призначені для вживання всередину.

Як правило, алкоголізм розглядається як психічна патологія, як залежність. Однак, не можна розглядати це захворювання тільки як психічний. Не можна недооцінювати фізичну шкоду, який людина сама собі завдає в результаті систематичного вживання спиртовмісних напоїв.

В результаті вживання алкоголю пацієнт втрачає свою працездатність, здоров’я, добробут, моральну сутність.

У більшості випадків після систематичного вживання алкоголю відбуваються незворотні зміни в печінці, підшлунковій залозі, центральній нервовій системі. Крім того, алкоголь критично знижує рівень цукру в крові, що може стати погибеллю для людини, що страждає на цукровий діабет. Більш того, при постійному вживанні алкоголю людина втрачає здатність сприймати їжу.

ПРИЧИНИ АЛКОГОЛІЗМУ

Більшою мірою алкоголізм – проблема соціального характеру в першу чергу. Таким чином, складаються причини розвитку алкоголізму:

Низький соціальний статус.
Депресія.
Замкнутість і самотність.
Тривалі стресові ситуації.
Негативний вплив суспільства.

СИМПТОМИ АЛКОГОЛІЗМУ

Алкоголізм в своєму розвитку проходить кілька стадій, кожна з яких вважається погіршенням попередньої.

В результаті систематичного вживання алкогольних і спиртовмісних напоїв розвивається чотири синдрому:

Зміна реактивності організму. На початку захворювання людина починає переробляти значно більшу кількість алкоголю залишаючись при цьому відносно тверезим. Таким чином, більша кількість алкоголю негативно впливає, проте, у пацієнта спостерігається стійкість до сп’яніння. Потім, в кінці формування залежності сп’яніння настає навіть від мінімальної дози алкоголю, що потрапив в організм.
Психічна залежність від алкоголю. Пацієнт відчуває непереборний потяг і потяг до сп’яніння і тим почуттям, які він переживає в момент сп’яніння. Більш того, людина починає відчувати відчутний дискомфорт, будучи в тверезому стані.
Фізична залежність від алкоголю. На цьому етапі людини переслідує нестримна тяга до сп’яніння, повна втрата контролю над кількістю вживаного алкоголю, розвиток синдрому абстиненції. Сама критична точка синдрому – поліпшення фізичного самопочуття при вживанні алкоголю.
Патологічні наслідки – психічні, фізичні, соціальні.

До психічних наслідків відносять зниження моральних і етичних цінностей, втрату особистості, афективний стан і розлади – депресія, дисфорія. Також розвиваються неврологічні наслідки – ураження різних структур головного мозку, розвиток деменції, Деріл, психозу.

Соматичні наслідки характеризуються хронічним порушенням роботи внутрішніх органів, зокрема, печінки, підшлункової залози, серцево-судинної системи.

ЛІКУВАННЯ АЛКОГОЛІЗМУ

Пацієнти з виявленим на алкоголізм повинні бути спрямовані в спеціалізовані наркологічні центри. Особливо це важливо при розвитку таких станів, як синдром абстиненції, біла гарячка, галюциногенний марення, алкогольний делірій.

У гострому періоді проводиться дезінтоксикаційна терапія, інфузійне введення колоїдних розчинів, кристалоїдних розчинів. Застосовуються судинні препарати, спрямовані на поліпшення кровопостачання в головному мозку, також, показані ноотропи. З психічною залежністю допомагає впоратися лікар психіатр-нарколог. При розвитку невиправних змін особистості проводять підтримуючу терапію.

Радикальним методом вважає кодування від алкоголю, а також застосування препаратів, які, зв’язуючись з молекулами алкоголю, викликають у організму негативну реакцію.

Алалия – відсутність сформованої мовної функції, викликане органічним ураженням зон кори головного мозку, що відповідають за мову людини. Це захворювання системного характеру, при якому порушуються і лексико-граматичні та фонетико-фонематичні компоненти.

Для алалии характерно початкове відсутність або різке обмеження импрессивной або експресивної мови. Органічне ушкодження мовних центрів, при цьому захворюванні, відбувається або на внутрішньоутробному, або на ранньому періоді розвитку дитини. Найчастіше, це захворювання зустрічається у хлопчиків і є критичним діагнозом.

причини алалии

Фактори, які можуть спровокувати це захворювання, досить різноманітні. В процесі антенатального періоду, захворювання може викликати: наявність хронічних соматичних захворювань матері, травматизація плода, токсикоз, внутрішньоутробне інфікування, гіпоксія плода.

Перинатальна патологія і обтяжене перебіг пологів теж можуть спровокувати виникнення цього захворювання, а саме: використання акушерських посібників, швидкоплинні і затяжні пологи, внутрішньочерепні родові травми, недоношеність, асфіксія.

Фактори ризику, при яких може розвинутися алалия на перших роках життя дитини це перш за все: соматичні захворювання, які призводять до виснаження ЦНС, менінгіти, енцефаліти, ЧМТ, тривалі і часті захворювання дітей, несприятливі соціальні умови, оперативні втручання під наркозом.

Обтяжена спадковість теж може зробити істотний вплив на схильність до захворювання.

У розвитку цього захворювання, як правило, бере участь цілий комплекс факторів, які і призводять до мінімальної мозкової дисфункції.

симптоми алалии

Моторна алалія характеризується немовних і мовними проявами. Для неврологічної симптоматики властиво прояв незручності, недостатньою координованості, слабкою моторики пальців. Діти ніяк не навчаються самообслуговування і виконання дрібних операцій руками. Для психологічної складової характерно порушення уваги, пам’яті та емоційної сфери.

Сенсорна алалія характеризується порушенням розуміння і сприйняття сенсу зверненої мови. При цьому фізичний слух знаходиться в межах норми. Основний симптом – підвищена мовна активність, у вигляді набору безглуздих словосполучень і окремих слів, при відсутності розуміння сказаного.

діагностика алалии

Дітям призначають консультації з дитячим психологом, логопедом, отоларингологом і неврологом. В першу чергу, при обстеженні з’ясовується характер і ступінь пошкодження головного мозку. Для цього призначається ряд інструментальних досліджень: МРТ головного мозку, рентген черепа, ехоенцефолографія, ЕЕГ, дослідження слухової функції.

Проводиться діагностика слухомовний пам’яті і усного мовлення, здійснюється диференціальна діагностика алалії з олігофренією, аутизмом, приглухуватістю, ЗРР.

лікування алалии

Корекційна вплив, яке призначається при даному захворюванні, має носити комплексний характер. Діти отримують необхідну допомогу в корекційних центрах, спеціалізованих стаціонарах і санаторіях. Як одна з методик лікування призначається медикаментозна терапія, яка передбачає стимуляцію дозрівання мозкових структур. Особлива увага приділяється загальній і ручної моторики та розвитку психічних функцій.

Незалежно від виду алалии основною рекомендацією є раннє навчання дітей грамоті, для кращого закріплення засвоєного матеріалу і контролю усного мовлення.

причини

Збудниками цієї недуги є гриби роду Actinomyces, досить часто зустрічаються у відкритому середовищі. Найчастіше їх висівають з грунту, також з сіна і соломи, з поверхні рослин. Спори даного збудника часто потрапляють в організм пацієнта з їжею, разом з повітрям або ж через слизові або шкірні покриви, є пошкодженими.

види недуги

Найчастіше дане захворювання класифікують щодо локалізації інфекційних вогнищ в організмі хворого (шкірний, абдомінальний, торакальний і т.д.).

симптоматика недуги

Симптоматика захворювання різниться в залежності від локалізації процесу.

Шийно-щелепно-лицьової . Характеризується великим ніж інші форми поширенням. Може вражати міжм’язову клітковину, захоплюючи в процес глотку, гортань, язик, трахею, щоки. М’язова форма цього типу хвороби призводить до розвитку тризму і асиметрії особи.

Торакальний . Характеризується в початковій стадії симптомами схожими з ГРВІ. При розвитку процесу проявляється утворення свищів, що відкриваються на шкірі грудей. Іноді такі свищі виходять на шкіру стегон і в області попереку.

Шкірний . Характеризується утворенням в підшкірній клітковині характерних ущільнень. Над ними шкіра має змінену забарвлення. Ущільнення кулясті і болючі.

Абдомінальний . Характеризується імітацією гострої кишкової коліки. Вражає кишечник і проявляється норицями, що відкриваються на шкірі. Актіномікозний процес в прямій кишці проявляється симптомами паропроктіта.

Суглобовий (кістковий) . Характеризується вторинністю процесу, коли збудник потрапляє в суглоби і кістки з первинних осередків ураження. Найчастіше протікає як остеомієліт.

Міцетома . Форма хвороби, що характеризується утворенням на підошві щільних утворень у вигляді горошин з філетово-бурим забарвленням. Розвиток процесу характеризується набряком, зміна форми стопи, освітою свищів, залученням до процесу сухожиль, кісток і м’язів стопи.

Сечостатевої . Характеризується вторинністю процесу, коли сечостатеві органи уражаються процесом з черевної області. Досить рідкісна форма хвороби.

діагностична програма

При розвиненості клініки недуги його діагностика проста. Примітно, що виявлення грибків в мазках з порожнини носоглотки не є діагностично цінним, так як вони виявляються і у здорових людей. Тому для проведення аналізу береться виділення з свищів або ж проводиться забір вмісту (пункція) з ураженого органу.

Діагностичну цінність представляє тільки бактеріальний посів. Так як серологічні методи не виявляють специфічність хвороби, а методики ПЛР-діагностики для актиномикоза ще не створені.

лікувальна програма

Основним лікувальним фактором при цьому недугу стає введення актінолізата. Супутнім лікуванням є антибактеріальна терапія, чиєю метою є придушення хвороботворної флори і попередження можливої вторинної інфекції. Показано застосування загальнозміцнюючу терапії і дезінтоксикаційних заходів. Абсцеси необхідно розкривати, свищі піддавати лікуванню, дренувати плевральну або ж черевну порожнину.

профілактика

Специфічні профілактичні заходи для цієї недуги не розроблені. З неспецифічних профілактичних заходів слід виділити:

дотримання правил гігієни;
лікування хронічних захворювань ротової порожнини і шлунково-кишкового тракту;
попередження травмування шкіри і слизових;
своєчасна санація каріозних зубів.

Акромегалія – це гипертрофическое збільшення окремих частин тіла, що має патологічний характер. Викликається захворювання надлишкової виробленням гормону росту, в результаті ураження пухлиною передньої частини гіпофіза. Захворювання може виникнути у дорослої людини, проявляючись видимим укрупненням рис обличчя, кистей рук, стоп, сильними головними болями, дисфункцією репродуктивної функції людини.

Перевищення рівня гормону росту провокує ранню смертність від серцево-судинних, легеневих та онкологічних захворювань.

Акромегалія розвивається тільки після припинення росту, її симптоми проявляються поступово, що особливо помітно на зміну зовнішності хворого. Як правило, діагностується це захворювання, не раніше, ніж через сім років після його початку. Захворювання характерно як для чоловіків, так і для жінок. Це досить рідкісна ендокринна патологія.

причини акромегалії

Наявність аденоми гіпофіза є основною причиною розвитку акромегалії. Спровокувати утворення аденоми можуть такі стани, як:

хронічний синусит;
черепно-мозкові травми;
пухлина гіпотоламуса.

Захворювання може передаватися у спадок.

симптоми акромегалії

При надлишку гормону росту відбуваються значні зміни в зовнішності хворого, які проявляються збільшенням вух, носа, губ, надбрівних дуг, виличні кісток, нижньої щелепи і загальним огрубіння рис обличчя.

Збільшення нижньої щелепи провокує розбіжність міжзубних проміжків. При цьому відбувається збільшення мови, що провокує гіпертрофію гортані і голосових зв’язок, що призводять до зміни голосу, який стає хриплим і низьким.

При цьому захворюванні зміни в зовнішності відбуваються досить повільно, тому, як правило, пацієнт їх не помічає. Відбувається потовщення пальців, збільшення розмірів черепа, що змушує людину підбирати собі одяг і головні убори, набагато більших розмірів, ніж це було потрібно раніше.

Акромегалія викликає деформацію скелета, що виражається збільшенням грудної клітки і розширенням міжреберних проміжків. Оскільки при цьому захворюванні неминуча гіпертрофія хрящової і сполучної тканини, неминуче настає обмеження рухливості суглобів.

Характерними симптомами захворювання є надмірне саловиділення і пітливість, оскільки значно збільшується активність сальних і потових залоз. Шкіра хворих поступово ущільнюється, збираючись в грубі складки.

Акромегалія провокує збільшення розмірів м’язів і внутрішніх органів, і при цьому відбувається поступова дистрофія м’язових волокон.

Хворі часто скаржаться на прогресування зниження працездатності, швидку стомлюваність, слабкість. Відбувається порушення статевої функції. У жінок це порушення менструального циклу, яке призводить до безпліддя, у чоловіків істотне зниження статевої потенції.

Відбувається поступовий розвиток нецукрового діабету, підвищення внутрішньочерепного тиску, зниження нюху і слуху, оніміння кінцівок. У хворих на акромегалію особливо високий ризик виникнення пухлин щитовидної залози, шлунково-кишкового тракту і статевих органів.

діагностика акромегалії

Пізню стадію захворювання можна запідозрити при збільшенні частин тіла. У цьому випадку потрібна консультація ендокринолога, який призначає ряд лабораторних та інструментальних досліджень. Крім того, показана консультація офтальмолога. Пацієнт повинен пройти повне обстеження загального стану організму.

лікування акромегалії

Основний напрямок лікування захворювання – досягнення стійкої ремісії, за допомогою ліквідації надлишкового виробництва гормону росту. Для цього застосовуються хірургічні та медикаментозні методики.

Акне – дерматологічне захворювання, що характеризується запаленням сальних залоз і закупоркою вивідних проток сальних залоз. Основні елементи – білий комедон (закупорка вивідної протоки епітелієм шкіри) і чорний комедон (закупорка епітелієм розширеного і зміненого вивідних проток сальних залоз).

ЕТІОЛОГІЯ І ПАТОГЕНЕЗ

ендогенні причини

екзогенні причини

Ендокринологічні патології – цукровий діабет
Функціональні розлади функцій нервової системи, неврози, стреси, депресія
Порушення харчування
Патологія шлунково-кишкового тракту
Гострі інфекційні захворювання
Недосконалість епітелію і сальних залоз в дитячому віці
Гиперсекреция шкірного сала
Гиперкератоз
Себорея
Менструальні дисфункції
Пубертатний період

Патогенність і вірулентність мікроорганізмів
Травми, порізи, садна, опіки, професійні забруднення
Недотримання правил особистої гігієни
Зловживання косметикою, тональними кремами, пудрою
Переохолодження, перегрівання
Недосконалість підтримки постійної температури тіла у дітей

ЗАГАЛЬНІ ПРИЧИНИ

генетична схильність
гормональні порушення
Гіперактивність сальних залоз, гіперкератоз
Кліщ – железница вугровий
прийом анаболіків
отруєння хлором

ТИПИ АКНЕ

1 стадія – комедони більшою мірою розташовуються на лобі, крилах носа, підборідді. Пустул немає.

2 стадія – закриті комедони, додаються вузли і поодинокі пустули (бульбашки з гноєм).

3 стадія – комедони відкриті, пустуллез, вузли на носі, лобі, щоках і підборідді. Гиперкератоз по всій шкірі обличчя.

4 стадія – гормонально залежне акне. Найчастіше виникає у осіб середнього віку. Локалізація: нижня третина обличчя, лінія щелепи, шия, підборіддя.

5 ступінь – злиття комедонов, відкритих і закритих, вузли, пустуллез, утворення кіст. Важка форма, зустрічається досить рідко.

СИМПТОМИ

На місці найбільших сальних залоз утворюються запальні процеси, залучаються навколишні тканини з утворенням абсцесів. При пустуллезе елементи, заповнені гноєм, розкриваються, гній закінчується, пухирці підсихають, утворюють скориночки, після відпадання яких утворюються спотворюють рубці, синюшно-червоного кольору. Особа при цьому виглядає пухким, подзьобаним, поверхня шкіри горбиста.

ЛІКУВАННЯ

Лікування акне – довгий і вимагає великої витримки і терпіння, може тривати до декількох місяців, років. У більшості випадків акне вимагає серйозної медикаментозної терапії: прийом антибіотиків, аутогемотерапия (введення власної крові в м’язову тканину, вироблення власних антитіл), введення антистафилококкового гамма-глобуліну спеціальним курсом. При ендокринних порушеннях – призначення естрогенів. Дуже важливо при акне виявити причину виникнення вугрів і санація основного захворювання, яке теж може бути дуже тривалим.

Місцеве лікування полягає в обробці уражених ділянок шкіри 2-3% розчином саліцилової кислоти. Хороший ефект дає місцеве опромінення ультрафіолетовими променями, кріотерапія запаленої шкіри, діатермокоагуляція вузлів і комедонов. У деяких випадках призначаються препарати цинку – мазі, пасти, прийом препаратів орально.

При утворенні абсцесів показано хірургічне лікування – розкриття, санація і дренування, накладення асептичних пов’язок з відтягують гній препаратами. Комедони також видаляють. При юнацьких вуграх лікування спрямоване на усунення себореї.

Крім загального і місцевого лікування коректується образ життя. В першу чергу, призначається дієта – обмеження жирної і смаженої їжі, гострої, вживання великої кількості клітковини для стимуляції кишечника і виведення токсинів з нього.

Аднексит (сальпінгоофорит) – запальне захворювання придатків матки (маткових труб і яєчників), збудником якого може бути гонокок, стрептокок, ентерокок, стафілокок, хламідія, мікоплазма, уреаплазма і т. Д. Аднексит призводить до утворення спайок в маткових трубах, що може стати причиною безпліддя або позаматкової вагітності.

Найчастіше інфекція потрапляє в придатки матки з піхви. Також збудник може переноситися з інших органів по лімфатичних і кровоносних судинах. Небезпека запалення придатків полягає в тому, що, маючи досить стерте початок, яке жінка може і не помітити, захворювання приймає важку форму, що приводить до безпліддя. Аднексит найчастіше буває після пологів, абортів, введення ВМС (внутрішньоматкової спіралі), оскільки в цей час придатки матки більш уразливі.

Залежно від клінічної картини виділяють гострий і хронічний аднексит . При гострому аднекситі пацієнтка відчуває болі внизу живота, погіршення загального самопочуття, температура підвищується до 38-38,5 градусів. В особливо важких випадках в маткових трубах і яєчниках накопичується гній. Наслідком перенесеного гострого або підгострого запалення придатків матки стає спайковий процес в малому тазу між трубою, яичником, маткою, стінкою таза, сечовим міхуром, сальником і петлями кишечника. Якщо гострий або лодострий аднексит не лікувати, він переходить в хронічну форму.

При хронічному аднекситі протікання захворювання менш виражено. Жінку турбують тупі, ниючі болі внизу живота, що віддають у поперек, порушення менструального циклу, вагінальні виділення, зниження сексуального потягу. Статевий акт викликає біль через запальних процесів в придатках матки. Для хронічного аднекситу характерні періодичні загострення, які викликаються переохолодженням, перевтомою, стресом, менструацією.

Хронічний аднексит може привести до утворення спайок в малому тазу і Гідросальпінкс. Крім того, при тривалому перебігу аднекситу, звичайно більш 2-3 років, можуть виникнути різні нервово-ендокринні порушення, які проявляються неврозом (жінка збудлива, дратівлива; швидко стомлюється), ожирінням або різким схудненням, розладом функцій ендокринних залоз, зокрема яєчників.

ДІАГНОСТИКА АНДЕКСІТА

Діагностика аднексита починається з огляду гінеколога. Також проводиться УЗД, при якому візуалізуються розширені маткові труби і вільна рідина в малому тазу (запальнийексудат). Крім того, беруть мазки з піхви і каналу шийки матки, які дозволяють визначити збудника захворювання. У деяких випадках матеріал для мікробіологічного дослідження отримують за допомогою пункції придатків матки через заднє склепіння піхви під контролем УЗД. Також призначають загальний аналіз крові, змінені параметри якого вказують на запальний процес в організмі (наприклад, лейкоцитоз, підвищення ШОЕ). Якщо інфекція вражає також уретру і сечовий міхур, проводять загальний аналіз сечі.

Найбільш точним методом діагностики як гострого, так і хронічного аднекситу є лапароскопія. За допомогою ендоскопа, введеного через невеликі розрізи в животі, хірург оглядає органи малого тазу, визначаючи характер запального процесу. Під час операції видаляють гній і вводять лікарські препарати. Мікробіологічне дослідження вмісту маткових труб і черевної порожнини, взятого під час лапароскопії, дозволяє найбільш точно визначити збудника захворювання.

Лікування. У підгострій стадії обережно переходять до фізіотерапевтичних процедур, які призначають і при хронічному сальпингоофорите (бруду, ультразвук, діатермія та ін.). Ранній початок лікування перешкоджає утворенню рубцевих змін в придатках матки і виникнення стійкого безпліддя. Гнійний сальпінгоофорит вимагає оперативного лікування, туберкульозний сальпингоофорит – застосування протитуберкульозних засобів.

Лікування гострого аднекситу. Важкі форми гострого запалення придатків повинні лікуватися тільки в лікарні. Призначаються антибіотики широкого спектру дії в виглядівнутрішньом’язових або внутрішньовенних ін’єкцій, обов’язково призначаються ліки, що пригнічують ріст анаеробів. Для зняття симптомів загальної інтоксикації застосовують внутрішньовенне крапельне введення розчинів, вітаміни.

У разі розвитку перитоніту або утворення гнійних мішечків в області маткових труб проводиться оперативне лікування. Зараз в медицині практикують лапароскопічні операції, при яких через 2-3-сантиметровий розріз на передній черевній стінці за допомогою спеціального приладу – лапароскопа – виконується необхідний обсяг втручання. Також застосовуються імуномодулятори. При наданні першої допомоги можливо використовувати холод на надлобковую область. В цьому випадку нагрів протипоказаний, використовувати грілку не можна.

Лікування хронічного аднекситу. При загостреннях можливо і бажано призначення курсу антибіотиків, який супроводжується призначенням препаратів, що володіють імуномодулюючою ефектом. Необхідний прийом полівітамінів, загальнозміцнюючих засобів, препаратів, що мають антиалергічну ефектом. Призначаються анальгетики, голкорефлексотерапія, психотерапія, точковий масаж. У періоди ремісії розсмоктуються терапія (грязьові тампони, свічки, ультразвук, магнітотерапія, електрофорез йоду, цинку, міді) і фізіотерапія. Санаторно-курортне лікування також сприятливо позначається на пацієнток. В даний час при лікуванні хронічних аднекситів для подовження періоду ремісії використовують гормональні контрацептиви, вони призначаються на 6-8 місяців, а іноді і на більш тривалий термін. При вираженому больовому компоненті, великому рубцево-спаечном процесі в малому тазу і формуванні в області придатків рідинних мішечків (гідро- і Піосальпінкс) показано оперативне лікування. Проводиться розтин і видалення спайок, відновлення прохідності маткових труб, видалення гнійних і рідинних утворень, які з’явилися в результаті перенесеного запалення. Відновлення прохідності маткових труб не означає нормалізацію їх функції, ризик безпліддя при вираженому спаечном процесі в малому тазу навіть після вдало проведеної операції залишається високим.

Профілактика сальпингоофорита спрямована на попередження можливості занесення збудників інфекції під час пологів і абортів. Профілактика гонорейних і туберкульозних саль-пінгоофорітов проводиться за загальними правилами боротьби з цими захворюваннями.

ДІАГНОСТИКА АНДЕКСІТА

Сімейний аденоматоз товстої кишки – спадкове захворювання, що виявляється утворенням значної кількості поліпів на слизовій товстого кишечника з обов’язковою їх подальшою малигнизацией.

ПРИЧИНИ

Виявлено генетична мутація в APC-гені в 5-й хромосомі. Результатом мутації є порушення синтезу білкового продукту гена, який відповідає за проліферацію епітеліальних клітин слизової оболонки товстого кишечника в нормі. При цьому активуються онкогени і пригнічується робота генів-супресорів пухлин.

Ця мутація передається незалежно від статі і відразу при народженні ніяк не проявляється.

КЛІНІЧНА КАРТИНА

Для сімейного аденоматозного поліпозу характерне утворення великої кількості – від 100 і до багатьох тисяч – поліпів на стінках товстої кишки. При цьому поліпи відрізняються за розміром – починаючи від самих маленьких – близько 0,1 см, і до декількох см в діаметрі. Також розрізняють поліпи на ніжці і поліпи з широкою основою.

КЛАСИФІКАЦІЯ

Є кілька основних типів розвитку хвороби:

1) Класичний тип. Захворювання дебютує в пубертатний період – у 15-19 років. Пацієнти пред’являють характерні скарги на:

Почастішання і розрідження стільця,
Поява домішок крові в калі,
анемію,
Болю в животі.
Слабкість, занепад сил, підвищену стомлюваність.

При цьому найчастіше ставиться невірний діагноз і хворі госпіталізуються в інфекційне відділення. Оскільки також аденоматозний поліпоз супроводжують диспепсичні явища, то іноді лікарі обмежуються лише діагностикою та лікуванням порушень у верхньому відділі шлунково-кишкового тракту.

Малигнизация при класичному типі перебігу хвороби настає до 30-40 років. При цьому колишні скарги посилюються і до них приєднуються нові, характерні для онкологічного процесу – відсутність апетиту, кахексія, кровотечі посилюються, аж до профузний. Крім того приєднуються порушення обміну речовин, оскільки кишечник не може повноцінно виконувати свої функції.

2) Важка форма захворювання характеризується аналогічними проявами, але з більш раннім початком і серйозним прогнозом. Так дебют захворювання може бути вже в дитячому віці (5-6 років), а озлокачествление процесу настає до 19-20 років. Прогноз в даному випадку несприятливий.

3) аттенуированного (ослаблена) форма характеризується невеликою кількістю поліпів (до 100), появою їх вже в середньому віці (близько 40 років) і малигнизацией після 50 років.

Припускають, що тип перебігу хвороби визначається локалізацією мутації в APC-гені.

ДІАГНОСТИКА

Оскільки це захворювання є облігатним передраком з важким прогнозом лікарів необхідно проявляти настороженість по відношенню до нього.

При виявленні сімейного аденоматозного поліпозу у пацієнта, неодмінно повинні обстежитися всі його родичі, оскільки часто початок захворювання протікає безсимптомно. Рання діагностика допоможе почати лікування на курабельних стадіях і запобігти розвитку ускладнень.

Крім того обов’язково повинні обстежуватися пацієнти зі скаргами на кров в стільці, незрозумілою діареєю, явищами анемії.

Також сімейному поліпозу часто супроводжує розвиток пухлин в інших тканинах – остеом, десмо, атером. Якщо при цих захворюваннях, хворий пред’являє скарги з боку шлунково-кишкового тракту, йому також необхідна консультація з приводу ризику розвитку аденоматозного поліпозу.

В першу чергу, лікар-колопроктології проведе огляд періанальної області (зімкнутість сфінктера, стан шкіри навколо заднього проходу) і пальцеве дослідження прямої кишки, при якому вже можна буде виявити наявність поліпів.

Далі проводиться ректороманоскопія, де візуально оцінюється наявність поліпозного процесу, його поширеність, малігнізація.

При цьому виявляються ризики розвитку онкологічного процесу, оскільки великі поліпи (більше 1 см в діаметрі), а також поліпи на широкій основі озлокачествляются частіше, ніж дрібні поліпи або поліпи на тонкій ніжці.

Також проводиться колоноскопія з множинною біопсією – для того, щоб виявити раковий процес і визначити його локалізацію і поширеність.

Також проводяться дослідження верхніх відділів шлунково-кишкового тракту.

Для уточнення діагнозу хворий може бути направлений в медико-генетичну консультацію, де буде визначено наявність у нього характерною мутації.

ЛІКУВАННЯ

Лікування проводиться в основному хірургічне. Залежно від поширеності процесу лікар-хірург визначить обсяг необхідної операції. Залишати без лікування поліпи в жодному разі не можна, оскільки їх озлокачествление відбудеться обов’язково, невідомо тільки наскільки швидко.

Дуже важливо раннє звернення до лікаря, оскільки, тоді ще можливе збереження анального сфінктера і резекція невеликих обсягів кишечника.

При малігнізації процесу до хірургічного лікування приєднуються променеві і хіміотерапевтичні методи.

ПРОГНОЗ

При виявленні захворювання на ранніх стадіях і своєчасному проведенні оперативного лікування прогноз відносно сприятливий – пацієнт може прожити багато років.

При тяжкому перебігу хвороби або виявленні на пізніх стадіях – прогноз менш втішний.

При плануванні вагітності пацієнтам на родинний аденоматозний поліпоз слід звернутися в медико-генетичну консультацію для прогнозування ризиків розвитку захворювання у дитини.

Аденома щитовидної залози – це інкапсульована, доброякісна пухлина, яка утворюється з тиреоїдного епітелію і для якої характерний самостійний ріст і нормальний стан. Це досить поширене захворювання щитовидної залози, яке найчастіше зустрічається у жінок. Найбільш небезпечний період для розвитку цього захворювання, вік від 40 до 50 років. Дане захворювання через гормональної активності, може спровокувати тиреотоксикоз. Цей вид аденоми відноситься до групи пухлин, маючі потенційну злоякісність, тобто, з плином часу вона може трансформуватися в ракове утворення щитовидної залози.

причини аденоми

Механізм і причини, що провокують розвиток цього захворювання, на даний момент поки не відомі. Не виключено, що фактором ризику його розвитку є гіперсекреція тиреотропина, мутації гена, який кодує рецептори гормону гіпофіза, порушення симпатичної іннервації.

Аденома щитовидної залози, досить часто зустрічається при наявності нетоксичного вузла. Отже, можна виділити приблизну групу факторів, які можуть призвести до виникнення цього захворювання: спадкова схильність, проживання в районах, де низький вміст йоду у воді та грунті, вузловий еутиреоїдний зоб.

Спровокувати аденому щитовидної залози можуть травми, які отримані в області шиї, такі як гематоми і забої. Наявність аутоімунних захворювань теж істотно збільшує ймовірність розвитку цього виду аденоми.

Зростання аденоми щитовидної залози відбувається моноцентричність, тобто це одиночний вузол, який розвивається досить повільно. На початковій стадії захворювання аденома не викликає порушення гормонального балансу, в цей час відбувається утворення самого вузла, з «холодним» або «теплим» характером.

Поступово, розміри вузла збільшуються, його функціональна активність зростає, що викликає порушення секреції ТТГ.

симптоми аденоми

Захворювання, поки знаходиться на початковій стадії розвитку, практично не має симптомів, воно може бути виявлено випадково, при проведенні УЗД або при медичному огляді. При пальпації в області шиї фіксується наявність солитарного вузлового освіти в одній частці щитовидної залози.

При значному збільшенні аденоми відзначається задишка, відчуття тиску, дисфагія, помітна деформація шиї.

При тривалому розвитку аденома супроводжується розвитком токсичного вузлового зоба, його злоякісним переродженням і крововиливом у тканину аденоми.

Для розвитку токсичної аденоми характерно:

необгрунтована втрата ваги, при незмінених звички харчування;
погана переносимість спеки і тепла;
тремор, пітливість, швидка стомлюваність;
підвищена дратівливість;
плаксивість, безсоння, тривожність;
артеріальна гіпертензія;
напади стенокардії;
миготлива аритмія або синусова тахікардія.

Можливо прояв таких станів, як лихоманка, регулярні розлади шлунково-кишкового тракту, набряки, серцева недостатність, порушення менструального циклу у жінок, безпліддя і втрата потенції у чоловіків.

діагностика аденоми

Призначається проведення інструментальних і лабораторних досліджень:

УЗД;
радіоізотопне сканування;
гормони щитовидної залози;
біопсія щитовидної залози;
ECC;
ЭхоКГ.

лікування аденоми

Як правило, призначається хірургічне видалення аденоми, за винятком колоїдної аденоми. Перед цим попередньо проводиться лікування тиреостатичними препаратами.

При неможливості проведення хірургічного втручання, або у літніх людей показано застосування лікування радіоактивним йодом.

Аденома передміхурової залози, або як її ще називають, гіперплазія передміхурової залози, є пухлиною умовно доброякісного характеру. Згідно урологічним статистичними даними, кожен другий чоловік звертається за медичною допомогою з приводу патологій простати. Як правило, такі звернення відбуваються у віці після 50 років. Це захворювання визнано найбільш поширеним в урології.

Причини аденоми простати

Сучасна медицина на сьогоднішній день не має достовірну інформацію про причини, що провокують розвиток цього захворювання. Однією з найбільш ймовірних гіпотез виникнення аденоми вважається чоловічий клімакс. Отже, ймовірність виникнення цього захворювання є актуальною для будь-якого чоловіка, без винятку.

Чи не доведена ймовірність виникнення аденоми при наявності венеричних і запальних захворювань статевих органів чоловіки, його провокації тютюнової або алкогольною залежністю, сексуальною орієнтацією та статевою активністю.

Симптоми аденоми простати

Основний симптом цього захворювання – розлади сечовипускання. Існує умовно позначене початку захворювання – відсутність задоволення при сечовипусканні, особливо якщо сечовий міхур повністю наповнений. Для того щоб не допустити розвитку захворювання, чоловік повинен звернутися за медичною допомогою саме в цей момент.

Поступово, крім відсутності приємних відчуттів при сечовипусканні, чоловіка починає турбувати більш часті позиви, з менш вираженою інтенсивністю. Струмінь сечі значно зменшується, стає більш слабкою, а кількість сечі помітно скорочується. Чоловіка турбують нічні позиви до спорожнення сечового міхура, яких раніше не відзначалося.

Найбільш характерний симптом аденоми виражається в прояві настільки інтенсивних позовів до сечовипускання, які людина не в силах відкласти навіть на малий проміжок часу.

При відсутності під час наданого медичного лікування процес сечовипускання стає все більш болісним. У струменя практично відсутня натиск і сеча падає не по кривій, а прямовисно. Щоб почався процес сечовипускання, хворому доводиться максимально напружувати м’язи живота. У деяких випадках це настільки втомлює для хворих, що доводиться робити деяка перерва в акті сечовипускання.

При подальшому розвитку захворювання відбувається розвиток ниркової недостатності, оскільки уражаються нирки. Для цього явища характерно прояв постійної спраги, дратівливості, слабкості, сухості в роті.

Сечовий міхур у хворого постійно заповнений сечею, але при сечовипусканні сеча виділяється всього лише по краплях. На цьому тлі розвивається нетримання сечі, спочатку це відбувається по ночах, але поступово сеча починає виділятися протягом дня і ночі.

Діагностика аденоми простати

При зверненні хворого зі скаргами на проблеми сечовипускання уролог проводить фізикальне обстеження, тобто пальпацію передміхурової залози через пряму кишку.

З лабораторних та інструментальних досліджень проводиться:

рентген малого таза;
УЗД;
загальний аналіз сечі і крові.

Терапія аденоми передміхурової залози

Залежно від стадії недуги, лікування може носити консервативний (медикаментозний) або оперативний характер.

На ранніх стадіях призначається прийом препаратів, які значно полегшують перебіг захворювання та зменшують обсяг збільшеної залози.

На занедбаній стадії захворювання призначають хірургічне лікування з метою часткового або ж тотального видалення передміхурової залози. Це найбільш ефективні методики лікування, що дають гарантію збереження життя хворого.

алкоголізм

Алалія

Актиномікоз

Акромегалія

Акне

Аднексит (сальпінгоофорит)

Аднексит (сальпінгоофорит)

Аденоматоз товстої кишки

Аденома щитовидної залози

Аденома простати

АПТЕКА ОТ А ДО Я

алкоголізм

Алалія

Актиномікоз

Акромегалія

Акне

Аднексит (сальпінгоофорит)

Аднексит (сальпінгоофорит)

Аденоматоз товстої кишки

Аденома щитовидної залози

Аденома простати

ПРИЧИНИ АЛКОГОЛІЗМУ

СИМПТОМИ АЛКОГОЛІЗМУ

ЛІКУВАННЯ АЛКОГОЛІЗМУ

ЕТІОЛОГІЯ І ПАТОГЕНЕЗ

ЗАГАЛЬНІ ПРИЧИНИ

ТИПИ АКНЕ

СИМПТОМИ

ЛІКУВАННЯ

ДІАГНОСТИКА АНДЕКСІТА

ДІАГНОСТИКА АНДЕКСІТА

ПРИЧИНИ

КЛІНІЧНА КАРТИНА

КЛАСИФІКАЦІЯ

ДІАГНОСТИКА

ЛІКУВАННЯ

ПРОГНОЗ