О препарате:
Гіпертензивний препарат
Показания и дозировка:
Лікування есенціальної артеріальної гіпертензії.
Препарат Апроваск® показаний пацієнтам, у яких монотерапія ірбесартаном або амлодипіном не забезпечує необхідного контролю артеріального тиску.
Звичайна початкова та підтримуюча доза препарату Апроваск® становить одна таблетка на добу перорально.
Препарат Апроваск® можна застосовувати незалежно від приймання їжі.
Апроваск® призначають пацієнтам, у яких монотерапія ірбесартаном або амлодипіном не забезпечує необхідного контролю артеріального тиску, або для продовження лікування пацієнтів, які отримують ірбесартан та амлодипін у окремих таблетках. Дозу підбирають
індивідуально залежно від результату, отриманого при лікуванні окремими компонентами, та необхідного антигіпертензивного ефекту. Максимальна рекомендована доза становить 300 мг ірбесартану та 10 мг амлодипіну на добу.
Лікування слід корегувати залежно від отриманого антигіпертензивного ефекту.
Пацієнти літнього віку та пацієнти з порушенням функції нирок. Як правило, пацієнти літнього віку або пацієнти з порушенням функції нирок (незалежно від ступеня тяжкості) не потребують зниження дози.
Пацієнти з порушенням функції печінки. У зв’язку з наявністю у складі препарату Апроваск® амлодипіну, його слід призначати з обережністю.
Передозировка:
Досвід застосування ірбесартану при лікуванні дорослих осіб у дозах до 900 мг на добу протягом 8 тижнів не продемонстрував токсичності препарату. Відсутня будь-яка специфічна інформація стосовно лікування передозування ірбесартаном. Наявні дані стосовно препарату амлодипін вказують на те, що при значному передозуванні можливий розвиток надмірної периферичної вазодилатації та, можливо, рефлекторної тахікардії. Спостерігалися випадки вираженої та, імовірно, тривалої системної гіпотензії з розвитком шоку, які завершилися летально. За станом пацієнта слід ретельно спостерігати та проводити симптоматичну та підтримуючу терапію.
Заходи, що пропонуються, включають промивання шлунка. Було продемонстровано, що активоване вугілля, призначене здоровим добровольцям негайно після приймання внутрішньо амлодипіну у дозі 10 мг або впродовж до 2 годин після цього, значно зменшує всмоктування амлодипіну.
Оскільки амлодипін має високий ступінь зв’язування з білками плазми, а ірбесартан не виводиться з організму при гемодіалізі, то ефективність гемодіалізу є малоймовірною.
У випадку значного передозування слід розпочати активний моніторинг стану серцево-судинної та дихальної системи пацієнта. Дуже важливим є часте вимірювання артеріального тиску. У випадку клінічно значущої артеріальної гіпотензії, спричиненої передозуванням амлодипіну, необхідно вжити заходи, спрямовані на підтримку функції серцево-судинної системи, в тому числі підняти нижні кінцівки, та контролювати об’єм циркулюючої крові та діурез. Корисними для відновлення судинного тонусу та артеріального тиску є вазоконстриктори, за умови відсутності протипоказань для їх застосування. Для усунення наслідків блокади кальцієвих каналів може бути показане внутрішньовенне введення кальцію глюконату.
Побочные эффекты:
З боку крові та лімфатичної системи: Тромбоцитопенія
З боку імунної системи: Алергічна реакція
Метаболічні та аліментарні розлади: Гіперглікемія
З боку психіки: Безсоння, зміни настрою
З боку нервової системи: Запаморочення, головний біль, сонливість; Гіпоестезія, парестезія, тремор, зміна смакових відчуттів, синкопе; Периферична нейропатія
З боку органів зору: Зорові розлади
З боку органів слуху та лабіринту: Дзвін у вухах
З боку серцево-судинної системи:
Посилене серцебиття,
Відчуття «припливів» жару; Артеріальна гіпотензія;
Інфаркт міокарда, аритмія, шлуночкова тахікардія та фібриляція передсердь,
васкуліт
З боку дихальної системи: Задишка, риніт; Кашель
З боку травної системи: Нудота, біль у животі, Диспепсія, блювання, порушення ритму дефекації, сухість у роті, Панкреатит, гастрит, гіперплазія ясен
З боку печінки та жовчовивідних шляхів: Гепатит, жовтяниця, підвищення рівнів печінкових ферментів (як правило на тлі холестазу)
З боку шкіри та її похідних: Висипання, свербіж, пурпура, надмірне потовиділення, зміна забарвлення шкіри, алопеція, Ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема, кропив’янка
З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: Артралгія, м”язові спазми, міалгія, біль у спині
З боку нирок і сечовивідних шляхів: Збільшення частоти сечовиділення, болісне сечовиділення, ніктурія
З боку репродуктивної системи та молочної залози: Імпотенція, гінекомастія
Порушення загального стану: Втома, набряк, Біль у грудях, загальна слабкість, нездужання, біль
Лабораторні показники: Збільшення маси тіла, зменшення маси тіла
Противопоказания:
Підвищена чутливість до однієї або до обох діючих речовин чи будь-якого з компонентів, що входять до складу препарату Апроваск.
Підвищена чутливість до дигідропіридинових похідних.
Наявність кардіогенного шоку, клінічно значущого аортального стенозу, нестабільної стенокардії (за винятком стенокардії Принцметала).
Взаимодействие с другими лекарствами и алкоголем:
Комбінації ірбесартану та амлодипіну. Дані фармакокінетичного дослідження, під час якого ірбесартан та амлодипін застосовувалися як окремо, так і в комбінації, свідчать про відсутність фармакокінетичної взаємодії між цими двома препаратами.
Жодних досліджень із вивчення взаємодій між препаратом Апроваск® та іншими лікарськими засобами не проводилося.
Ірбесартан. На підставі результатів досліджень in vitro не очікується виникнення взаємодій із лікарськими засобами, що метаболізуються ізоферментами системи цитохрому P450: CYP1A1, CYP1A2, CYP2A6, CYP2B6, CYP2D6, CYP2E1 та CYP3A4.
Ірбесартан переважно метаболізується під дією CYP2C9, однак жодних важливих фармакодинамічних взаємодій при одночасному застосуванні ірбесартану з варфарином (який метаболізується за допомогою CYP2C9) під час досліджень із вивчення клінічних взаємодій не спостерігалося.
При одночасному застосуванні з ніфедипіном або гідрохлортіазидом фармакокінетика ірбесартану не змінюється.
Ірбесартан не впливає на фармакокінетику симвастатину (який метаболізується під дією CYP3A4) або дигоксину (який є субстратом для транспортера Р-глікопротеїну).
Досвід, отриманий при застосуванні інших препаратів, які впливають на ренін-ангіотензинову систему, свідчить, що при супутньому застосуванні калійзберігаючих діуретиків, калієвих добавок або замінників солі, що містять калій, може підвищуватися рівень калію у плазмі крові.
Амлодипін. Існує досвід безпечного одночасного застосування амлодипіну з тіазидними діуретиками, бета-адреноблокаторами, альфа-адреноблокаторами, інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту, нітратами пролонгованої дії, сублінгвальними препаратами нітрогліцерину, нестероїдними протизапальними препаратами, антибіотиками і пероральними цукрознижуючими препаратами.
Результати досліджень in vitro з використанням плазми людини свідчать про те, що амлодипін не впливає на зв”язування з білками плазми таких лікарських засобів, як дигоксин, фенітоїн, варфарин або індометацин.
Циметидин. При одночасному призначенні амлодипіну та циметидину фармакокінетика амлодипіну не змінювалася.
Грейпфрутовий сік. У 20 здорових добровольців вживання 240 мл грейпфрутового соку на тлі одноразового приймання 10 мг амлодипіну не мало істотного впливу на фармакокінетику останнього.
Силденафіл. При комбінованому застосуванні амлодипіну і силденафілу кожен із препаратів незалежно чинив свою власну гіпотензивну дію.
Аторвастатин. Одночасне застосування повторних 10 мг доз амлодипіну з 80 мг аторвастатину не призводило до істотних змін у фармакокінетичних показниках аторвастатину у рівноважному стані.
Дигоксин. У здорових добровольців одночасне застосування амлодипіну з дигоксином не призводило до змін рівнів дигоксину у плазмі або ниркового кліренсу дигоксину.
Варфарин. При одночасному застосуванні з амлодипіном вплив варфарину на протромбіновий час суттєво не змінюється.
Циклоспорин. Фармакокінетичні дослідження циклоспорину довели, що амлодипін суттєво не змінює його фармакокінетику.
Состав и свойства:
діючі речовини: ірбесартан/амлодипін;
1 таблетка містить ірбесартану 150 мг, амлодипіну бесилату 7 мг (еквівалентно амлодипіну – 5 мг) або
ірбесартану 150 мг, амлодипіну бесилату 14 мг (еквівалентно амлодипіну – 10 мг),
або
ірбесартану 300 мг, амлодипіну бесилату 7 мг (еквівалентно амлодипіну – 5 мг);
допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелоза, гіпромелоза, кремнію діоксид, магнію стеарат;
плівкова оболонка таблетки 150 мг/5 мг: опадрі білий 0ЗВ28796 (гіпромелоза, поліетилен-гліколь, титану діоксид (Е 171));
плівкова оболонка таблетки 150 мг/10 мг: опадрі рожевий 02G84667 (гіпромелоза, поліетиленгліколь, титану діоксид (Е 171), оксид заліза червоний (Е 172)).
плівкова оболонка таблетки 300 мг/5 мг: опадрі жовтий 02G82676 (гіпромелоза, поліетиленгліколь, титану діоксид (Е 171), заліза оксид жовтий (Е 172)).
Форма выпуска:
- Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
Фармакологическое действие:
Фармакодинаміка.
При застосуванні ірбесартану та амлодипіну у вигляді комбінації фармакологічні властивості кожного з препаратів забезпечують адитивний антигіпертензивний ефект, порівняно з ефектами від застосування кожного з препаратів окремо. І антагоністи рецептора AT1, і блокатори кальцієвих каналів зменшують артеріальний тиск шляхом зменшення периферичного судинного опору, проте блокування надходження кальцію у клітину та зменшення судинозвужувальної дії ангіотензину ІІ є взаємодоповнюючими механізмами.
Ірбесартан.
Механізм дії. Ірбесартан є специфічним антагоністом рецептора ангіотензину ІІ (підтипу AT1). Ангіотензин ІІ є важливим компонентом ренін-ангіотензинової системи, яка задіяна у реалізації патофізіологічних механізмів гіпертензії та забезпеченні гомеостазу натрію. Для появи своєї дії ірбесартан не вимагає метаболічної активації.
Ірбесартан блокує потужний вазоконстрикторний ефект ангіотензину ІІ та секрецію альдостерону, виявляючи селективний антагонізм до рецепторів ангіотензину ІІ (підтипу AT1), розташованих у гладком’язових клітинах судинної стінки та корі надниркових залоз. Ірбесартан не є агоністом рецепторів AT1 та має вищу афінність до рецепторів AT1, ніж до рецепторів AT2 (рецепторів, які не пов”язані з підтриманням серцево-судинного гомеостазу).
Ірбесартан не пригнічує ферменти, задіяні у функціонуванні ренін-ангіотензинової системи (наприклад, ангіотензинперетворюючого ферменту [АПФ]), та не впливає на інші рецептори гормонів або іонні канали, які беруть участь у серцево-судинній регуляції артеріального тиску і підтриманні гомеостазу натрію. Внаслідок спричиненої ірбесартаном блокади АТ1- рецепторів порушується механізм зворотного зв”язку ренін-ангіотензинової системи, через що підвищуються плазматичні рівні реніну та ангіотензину II. Після застосування ірбесартану концентрації альдостерону у плазмі крові зменшуються, проте у рекомендованих дозах препарат не має суттєвого впливу на рівень калію у плазмі (середнє збільшення < 0,1 мг-екв/л). Ірбесартан не має помітного впливу на рівні тригліцеридів, холестерину або глюкози у плазмі крові. Він не впливає на рівень сечової кислоти або на виведення сечової кислоти нирками.
Антигіпертензивна дія ірбесартану проявляється вже після приймання першої дози і стає помітною протягом 1-2 тижнів, а найвираженіший ефект досягається на 4-6 тижні лікування. Зниження артеріального тиску при застосуванні доз до 900 мг на добу має дозозалежний характер. Дози 150-300 мг при прийманні один раз на добу знижують показники артеріального тиску, який вимірюється у положенні лежачи на спині та сидячи наприкінці дії препарату (тобто через 24 години після приймання препарату), в середньому на 8-13/5-8 мм рт.ст. (систолічний/діастолічний) більше, ніж плацебо. Наприкінці дії препарату зниження артеріального тиску становить 60-70 % від показника максимального зниження діастолічного та систолічного тиску. Оптимальний вплив на артеріальний тиск впродовж доби досягається при застосуванні препарату один раз на добу.
Артеріальний тиск знижується приблизно однаково як у положенні стоячи, так і в положенні лежачи на спині. Ортостатичні ефекти трапляються рідко, однак, як і при застосуванні АПФ інгібіторів, їх появу слід очікувати у пацієнтів із нестачею натрію та/або зниженим внутрішньосудинним об’ємом рідини.
Ірбесартан разом із тіазидними діуретиками виявляє адитивний гіпотензивний ефект. Для пацієнтів, у яких монотерапія ірбесартаном не забезпечувала необхідного ефекту, одночасне застосування з ірбесартаном низької дози гідрохлортіазиду (12,5 мг) один раз на добу спричиняло на 7-10/3-6 мм рт.ст. (систолічний/діастолічний) більше зниження артеріального тиску наприкінці дії препарату, порівняно з плацебо.
Ефективність ірбесартану не залежить від віку або статі пацієнта. Пацієнти негроїдної раси мають відчутно слабшу відповідь на монотерапію ірбесартаном, як і на інші препарати, що впливають на ренін-ангіотензинову систему. При одночасному застосуванні ірбесартану з гідрохлортіазидом у низьких дозах (наприклад, 12,5 мг на добу) антигіпертензивний ефект у пацієнтів негроїдної раси був аналогічний такому у пацієнтів європеоїдної раси.
Після припинення лікування ірбесартаном артеріальний тиск поступово повертається до початкової величини. Синдрому відміни у вигляді посилення артеріальної гіпертензії після відміни препарату не спостерігалося.
Амлодипін.
Механізм дії. Амлодипін – антагоніст кальцію групи дигідропіридину (антагоніст іонів кальцію або блокатор повільних кальцієвих каналів), який пригнічує трансмембранне перенесення іонів кальцію до гладком”язових клітин міокарда та судинної стінки. Механізм антигіпертензивної дії препарату зумовлений безпосереднім розслаблюючим впливом на гладкі м”язи судинної стінки. Механізм, за допомогою якого амлодипін усуває симптоми стенокардії, точно не встановлений, але відомо, що амлодипін зменшує загальну ішемізацію міокарда двома шляхами:
1) Амлодипін розширює периферичні артеріоли і таким чином знижує загальний периферичний опір (постнавантаження), на подолання якого використовується робота серця. Оскільки частота серцевих скорочень не змінюється, то зменшення навантаження на серце призводить до зниження споживання енергії та потреби міокарда у кисні.
2) Механізм дії амлодипіну, ймовірно, також включає в себе розширення головних коронарних артерій та коронарних артеріол як у незмінених, так і в ішемізованих зонах міокарда. Така дилатація збільшує надходження кисню до міокарда у хворих зі спазмом коронарних артерій (стенокардія Принцметала або варіантна стенокардія).
У пацієнтів з артеріальною гіпертензією застосування препарату один раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску протягом 24 годин у положенні як лежачи, так і стоячи. Завдяки повільному початку дії амлодипін не спричиняє гострої артеріальної гіпотензії.
У пацієнтів зі стенокардією застосування препарату один раз на добу подовжує загальний час виконання фізичного навантаження, затримує розвиток нападу стенокардії та появу зниження на 1 мм сегмента ST на ЕКГ при навантаженнях, а також зменшує частоту нападів стенокардії та знижує потребу у прийманні таблеток нітрогліцерину.
Амлодипін не має жодного несприятливого впливу на обмін речовин та не змінює рівні ліпідів плазми крові, тому він придатний для застосування у хворих на бронхіальну астму, цукровий діабет і подагру.
Фармакокінетика
Після перорального застосування в терапевтичних дозах амлодипін добре всмоктується, а максимальна концентрація у крові досягається через 6 – 12 годин після приймання дози препарату. Абсолютна біодоступність становить від 64 до 90 %. Об’єм розподілу амлодипіну дорівнює приблизно 21 л/кг. Дослідження in vitro показали, що приблизно 97,5 % амлодипіну зв’язується з білками плазми крові. Вживання їжі не впливає на всмоктування амлодипіну.
Термінальний період напіввиведення з плазми крові становить приблизно 35 – 50 годин, що дозволяє призначати препарат один раз на добу. Амлодипін інтенсивно метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів, при цьому із сечею виводиться 10 % введеної дози – у незміненому стані, 60 % – у вигляді метаболітів.
Пацієнти літнього віку. Час до досягнення максимальної концентрації амлодипіну в осіб літнього віку є аналогічним такому у молодших пацієнтів, однак у пацієнтів літнього віку спостерігається тенденція до зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення показника AUC та періоду напіввиведення препарату.
У пацієнтів із застійною серцевою недостатністю, так само як і в пацієнтів літнього віку, очікується збільшення показника AUC та періоду напіввиведення препарату.
Ірбесартан – це активна речовина, що застосовується перорально, яка для виявлення свого ефекту не потребує біотрансформації. Після перорального застосування ірбесартан швидко і повністю всмоктується. Максимальна концентрація у плазмі досягається через 1,5-2 години після перорального приймання препарату. Абсолютна біодоступність ірбесартану після перорального застосування становить 60-80 %. Одночасне приймання їжі не впливає на біодоступність ірбесартану.
Зв’язування ірбесартану з білками плазми крові становить приблизно 96 %, при цьому зв”язування з клітинними компонентами крові є незначним. Об’єм розподілу становить
53-93 л/кг.
Після перорального або внутрішньовенного введення 14С ірбесартану 80-85 % циркулюючої у плазмі радіоактивності припадає на незмінений ірбесартан. Ірбесартан метаболізується в печінці шляхом кон”югації з глюкуроновою кислотою та окиснення. Основним циркулюючим у крові метаболітом є ірбесартан-глюкуронід (приблизно 6 %). Ірбесартан окиснюється переважно ізоферментом CYP2C9 цитохрому Р450; ізофермент CYP3A4 на нього майже не впливає. Ірбесартан не метаболізується під дією більшості ізоферментів, які зазвичай беруть участь у метаболізмі ліків (тобто, CYP1A1, CYP1A2, CYP2A6, CYP2B6, CYP2D6 або CYP2E1), і не викликає значної індукції або пригнічення цих ферментів. Ірбесартан не викликає індукції і не пригнічує ізофермент CYP3A4.
Ірбесартан і його метаболіти виводяться з жовчю та сечею. Після перорального або внутрішньовенного введення 14С ірбесартану приблизно 20 % введеної радіоактивноміченої речовини виявляється сечі, решта – у фекаліях. Менше ніж 2 % отриманої дози виводиться із сечею у вигляді незміненого ірбесартану.
Термінальний період напіввиведення (t1/2) ірбесартану становить 11-15 годин. Загальний кліренс ірбесартану з організму після його внутрішньовенного введення становить
157-176 мл/хв, із яких 3,0-3,5 мл/хв – це нирковий кліренс. У терапевтичному діапазоні доз ірбесартан демонструє лінійну фармакокінетику. Рівноважні концентрації у плазмі крові встановлюються через три дні після початку застосування препарату один раз на добу. При застосуванні повторних доз один раз на добу кумуляція препарату у плазмі крові є невеликою (< 20 %).
Серед пацієнтів з артеріальною гіпертензією дещо вищі концентрації ірбесартану у плазмі крові спостерігалися у жінок, порівняно з чоловіками (11-44 %), хоча після застосування повторних доз не було виявлено жодних відмінностей між чоловіками і жінками ані з точки зору кумуляції препарату, ані з точки зору тривалості періоду його напіввиведення. Не спостерігалося жодних відмінностей у клінічному ефекті препарату залежно від статі пацієнта.
У осіб літнього віку з нормальним артеріальним тиском (чоловіки та жінки у віці 65-80 років), які не мали клінічних відхилень у функціонуванні нирок і печінки, показник AUC ірбесартану і максимальна концентрація в плазмі (Cmax) були приблизно на 20-50 % вище, ніж у молодших пацієнтів (18-40 років). Однак період напіввиведення і в літніх осіб, і у молодих був цілком порівнюваним.
Жодних достовірних вікових відмінностей у клінічному ефекті не спостерігається.
Серед пацієнтів негроїдної та європеоїдної раси з нормальним артеріальним тиском показники AUC і t1/2ірбесартану приблизно на 20-25 % вище у пацієнтів негроїдної раси, порівняно з пацієнтами європеоїдної раси, тоді як Cmax ірбесартану у плазмі є фактично однаковими.
У пацієнтів з порушенням функції нирок (незалежно від ступеня) і у пацієнтів, яким проводиться гемодіаліз, фармакокінетика ірбесартану істотно не змінюється. Ірбесартан не виводиться з організму при гемодіалізі.
Комбінація ірбесартану/амлодипіну. Сумісне застосування ірбесартану і амлодипіну, як у вигляді таблетки, що містить їх комбінацію у фіксованій дозі, так і у вигляді вільної комбінації обох препаратів, не впливає на біодоступність кожного з компонентів.
Три комбінації ірбесартану і амлодипіну у фіксованих дозах (150 мг/10 мг, 300 мг/5 мг і 300 мг/10 мг) є біоеквівалентним застосуванню вільної комбінації відповідних доз цих препаратів (150 мг/10 мг, 300 мг/5 мг та 300 мг/10 мг) як з точки зору швидкості, так і ступеня абсорбції.
При окремому або супутньому застосуванні у дозах на рівні 300 мг і 10 мг час до досягнення середньої максимальної концентрації в плазмі крові для ірбесартану та амлодипіну залишається незмінним, тобто через 0,75-1 годину і 5 годин після приймання відповідно. У випадку одночасного застосування Cmax і AUC так само залишаються незмінними, в результаті чого відносна біодоступність становить 95 % для ірбесартану і 98 % – для амлодипіну.
Середній період напіввиведення ірбесартану і амлодипіну при їх застосуванні окремо або у комбінації також практично не змінюється: 17,6 години проти 17,7 для ірбесартану і 58,5 години проти 52,1 години для – амлодипіну. Виведення ірбесартану та амлодипіну при їх окремому або супутньому застосуванні не змінюється.
Фармакокінетика обох препаратів є лінійною в усьому діапазоні доз, які застосовуються одночасно (тобто від 150 мг і до 300 мг для ірбесартану та від 5 мг і до 10 мг для амлодипіну).
Условия хранения:
Общая информация
-
Форма продажи:
по рецепту
-
Производитель:
Санофи-Авентис
Апонил – инструкция по применению, аналоги, состав, показания
