О препарате:
Протидіабетичний засіб
Показания и дозировка:
Інсулінонезалежний цукровий діабет II типу, коли рівень цукру в крові не можна адекватно підтримувати лише дієтою, фізичними вправами та зниженням маси тіла.
Основою успішного лікування діабету є дотримання дієтичного режиму харчування, регулярні фізичні навантаження, а також регулярні аналізи крові та сечі. Прийом таблеток інсуліну не дає бажаного ефекту, якщо пацієнт не дотримується рекомендованої дієти.
Дозу препарату визначають відповідно до результатів аналізів крові та сечі на цукор.
Початкова доза та підбір дози
Початкова доза препарату становить 1 мг глімепіриду 1 раз на добу. При досягненні належного контролю стану пацієнта цю дозу застосовують як підтримуюче лікування.
Якщо задовільного контролю над станом пацієнта досягти не вдається, дозу слід поступово підвищувати (на підставі результатів глікемічного контролю) до 2, 3 або 4 мг глімепіриду на добу кожні 1 – 2 тижні.
Прийом дози глімепіриду більше 4 мг на добу дає покращання лише у виняткових випадках. Максимальна рекомендована доза становить 6 мг глімепіриду на добу.
У пацієнтів, у яких застосування максимальних щоденних доз метформіну не призвело до задовільної компенсації вуглеводного обміну, можна почати конкомітантну терапію глімепіридом. Дозу метформіну слід зберігати на тому ж рівні, а лікування глімепіридом слід починати з низьких доз, які слід поступово підвищувати до максимальної щоденної дози залежно від необхідного ступеня метаболічної компенсації. Таке комбіноване лікування слід розпочинати під ретельним наглядом лікаря.
У пацієнтів, у яких не настала компенсація вуглеводного обміну навіть після прийому максимальних щоденних доз, у випадку крайньої необхідності можна почати конкомітантне лікування інсуліном. Таким пацієнтам слід продовжувати приймати попередню дозу глімепіриду і одночасно почати застосовувати малі дози інсуліну, які надалі поступово підвищувати відповідно до ступеня метаболічної компенсації. Таке комбіноване лікування слід розпочинати під ретельним наглядом лікаря.
Розподіл добової дози
Звичайно достатньою є одинична щоденна дозу Аміксу. Слід приймати таку дозу незадовго до або під час поживного сніданку, або – якщо пацієнт не снідає – незадовго до або під час першого прийому їжі, яка є достатньо поживною. У випадку, якщо пацієнт забуває прийняти дозу препарату, наступну дозу Аміксу не слід збільшувати відповідно до цього.
Якщо у пацієнта відзначають гіпоглікемічну реакцію при прийомі 1 мг глімепіриду на добу, це вказує на те, що стан пацієнта недостатньо контролювати тільки дієтою.
Вторинна корекція дози
Протягом лікування або якщо покращання діабету асоційоване зі зростанням чутливості до інсуліну, потреба у глімепіриді може знизитись. Тому з метою уникнення гіпоглікемії слід зважити на необхідність своєчасного зниження дози або відміни лікування.
При змінах ваги тіла або стилю життя пацієнта або при появі інших факторів, які підвищують ризик гіпо- чи гіперглікемії, також можуть бути необхідними зміни дозування препарату.
Амікс слід приймати незадовго до або під час прийому їжі. Таблетки слід ковтати цілими, запиваючи достатньою кількістю рідини.
Перехід від інших пероральних гіпоглікемічних препаратів до Аміксу
Як правило, перехід від інших пероральних гіпоглікемічних препаратів до Аміксу здійснити можливо. При переході від прийому інших гіпоглікемічних препаратів до Аміксу слід враховувати ступінь їхньої дії на організм та період напіввиведення.
У деяких випадках, особливо при попередньому прийомі антидіабетичних препаратів з довгим періодом напівжиття (наприклад, хлорпропаміду), рекомендується починати лікування Аміксом після кількаденного періоду виведення, оскільки можливий адитивний ефект.
Рекомендована початкова доза становить 1 мг глімепіриду на добу. Залежно від відповіді, дозу глімепіриду можна поступово підвищувати у зазначений вище спосіб.
Перехід від інсуліну до Аміксу
У виняткових випадках, коли стан пацієнтів з цукровим діабетом ІІ типу регулюють за допомогою інсуліну, можуть існувати показання для переходу на Амікс. Перехід на Амікс у таких пацієнтів слід здійснювати під ретельним наглядом лікаря.
Передозировка:
Після прийому надмірної дози Аміксу може настати гіпоглікемія, що триватиме від 12 до 72 годин. Після початкового одужання вона може рецидивувати. Симптоми гіпоглікемії можуть тривати до 24 годин після перорального прийому надмірної дози Аміксу. Рекомендується госпіталізація до лікарні загального типу. Можуть мати місце нудота, блювання та біль в епігастральній зоні. Гіпоглікемію, викликану передозуванням Аміксу, зазвичай супроводжують неврологічні симптоми, такі як збудження, тремор, порушення зору, розлади координації, безсоння, сонливість, кома та конвульсії.
Лікування передозування складається з профілактики подальшої абсорбції препарату через штучне сприяння блюванню. Потім необхідно випити питної води або лимонаду, та прийняти активоване вугілля (адсорбент) та сульфат натрію (послаблююче). При пероральному прийомі значної надмірної дози Аміксу показане промивання шлунка, після чого приймають активоване вугілля та сульфат натрію. У тяжких випадках передозування показана госпіталізація у відділення реанімації. Необхідно якомога раніше почати застосування глюкози. Дають болюсну внутрішньовенну ін’єкцію 50 мл 50 % розчину глюкози, після чого слід дати інфузію 10 % розчину глюкози при старанному моніторингу рівня глюкози у крові. Подальше лікування повинно бути симптоматичним.
Зауваження. При лікуванні гіпоглікемії, викликаної передозуванням Аміксу, у дітей та підлітків дозу внутрішньовенної глюкози слід ретельно контролювати з тим, щоб перешкодити небезпечній гіперглікемії. Слід здійснювати суворий моніторинг рівня глюкози в крові.
Побочные эффекты:
Гіпоглікемія. Можливі симптоми гіпоглікемії: головний біль, «вовчий» апетит, нудота, блювання, апатія, сонливість, порушення сну, тривожність, агресивність, порушення концентрації уваги, зниження пильності та реакції, депресія, сплутаність свідомості, порушення мовлення, афазія, порушення зору, тремор, парези, порушення чутливості, запаморочення, безпорадність, втрата самоконтролю, делірій, судоми центрального генезу, сонливість і втрата свідомості аж до коми, поверхневе дихання та брадикардія. Крім того, можуть мати місце адренергічні реакції: потіння, відчуття тривоги, тахікардія, артеріальна гіпертензія, відчуття серцебиття, напад стенокардії та аритмії серця.
Клінічна картина тяжкого нападу гіпоглікемії може нагадувати інсульт. Всі перераховані симптоми майже завжди зникають після нормалізації глікемічного стану.
Очі. Під час лікування (особливо на його початку) можуть спостерігатися транзиторні порушення зору, зумовлені зміною рівня цукру в крові.
Травний тракт. Іноді можуть спостерігатися такі шлунково-кишкові реакції, як нудота, блювання, відчуття тиску або переповнення в епігастрії, біль у животі та діарея; в окремих випадках можливе підвищення активності ферментів печінки та порушення функції печінки (холестаз і жовтуха), а також гепатит, який може призводити до печінкової недостатності.
Кров. Можуть спостерігатися тяжкі порушення картини крові. Рідко можлива тромбоцитопенія та, у виняткових випадках, лейкоцитопенія, гемолітична анемія або еритроцитопенія, гранулоцитопенія, агранулоцитоз і панцитопенія (внаслідок мієлосупресії).
Інші побічні дії. Іноді можуть мати місце алергічні або псевдоалергічні реакції, наприклад свербіж, кропив’янка або висипи. Такі реакції бувають, як правило, помірними, але можуть прогресувати, супроводжуючись диспное та падінням артеріального тиску аж до шоку. При виникненні кропивўянки слід негайно звернутися до лікаря.
У виняткових випадках можуть спостерігатися такі побічні ефекти: алергічний васкуліт, підвищена чутливість шкіри до дії світла та зниження рівня натрію в сироватці крові.
Противопоказания:
Інсулінозалежний цукровий діабет I типу, діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома та кома. Препарат не можна призначати хворим з гіперчутливістю до глімепіриду або до будь-якої допоміжної речовини, що входить до складу препарату, до похідних сульфанілсечовини або інших сульфаніламідних препаратів. Вагітність і лактація.
Взаимодействие с другими лекарствами и алкоголем:
Якщо приймати Амікс одночасно з деякими іншими медичними препаратами, можуть мати місце як небажане посилення, так і небажане послаблення гіпоглікемічної дії глімепіриду. З цієї причини інші препарати слід приймати тільки після консультації (або за призначенням) лікаря.
Цей факт слід взяти до уваги, якщо глімепірид застосовують одночасно з індукторами CYP2C9 (наприклад, рифампіцином), чи інгібіторами CYP2C9 (наприклад, флуконазолом).
Наявний досвід лікування глімепіридом чи іншими похідними сульфанілсечовини свідчить про можливість таких видів взаємодій: потенціювання ефекту зниження рівня глюкози у крові, який у деяких випадках призводить до гіпоглікемії при одночасному прийомі одного з таких препаратів: фенілбутазону, азапропазону та оксифенбутазону, інсуліну та пероральних антидіабетичних засобів, метформіну, саліцилатів та p-аміносаліцилової кислоти, анаболічних стероїдів та чоловічих статевих гормонів, хлорамфеніколу, кумаринових антикоагулянтів, фенфлураміну, фібратів, інгібіторів АПФ, флуоксетину, алопуринолу, симпатолітиків, цикло-, три- та іфосфамідів, сульфінпіразону.
Послаблення ефекту Аміксу (послаблення зниження рівня глюкози у крові) та підвищення глюкози у крові викликає одночасний прийом одного з таких препаратів: естрогенів та прогестрогенів, салуретиків та тіазидних діуретиків, тиреостимулюючих препаратів, глюкокортикоїдів, похідних фенотіазину, хлорпромазину, адреналіну та симатоміметиків, нікотинової кислоти (у великих дозах) та похідних нікотинової кислоти, проносних (довготривалого застосування), фенітоїну, діазоксиду, глюкагону, барбітуратів, рифампіцину, ацетозоламіду.
Одночасне застосування антагоністів H2-рецепторів, b-блокаторів, клонідину та резерпіну може призвести до потенціювання або до послаблення зниження рівня глюкози у крові, викликаного прийомом Аміксу.
Симпатолітики, такі як b-блокатори, клонідин, гаунетидин та резерпін можуть маскувати або усувати симптоми адренергічного розладу, що призводить до гіпоглікемії.
Одночасний прийом алкоголю може посилити або послабити гіпоглікемічну дію глімепіриду у непередбачуваний спосіб.
Глімепірид може посилювати або послаблювати ефекти похідних кумарину.
Состав и свойства:
діюча речовина: glimepiride;
1 таблетка містить глімепіриду 1, 2, 3 або 4 мг;
допоміжні речовини:
Амікс 1: лактоза, целюлоза мікрокристалічна, повідон 25, полісорбат 80, кросповідон, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат, заліза оксид червоний (Е 172);
Амікс 2: лактоза, целюлоза мікрокристалічна, повідон 25, полісорбат 80, кросповідон, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат, заліза оксид жовтий (Е 172), барвник індигокармін (Е 132);
Амікс 3: лактоза, целюлоза мікрокристалічна, повідон 25, полісорбат 80, кросповідон, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат, заліза оксид жовтий (Е 172);
Амікс 4: лактоза, целюлоза мікрокристалічна, повідон 25, полісорбат 80, кросповідон, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат, барвник індигокармін (Е 132).
Форма выпуска: Таблетки. Фармакотерапевтична група. Антидіабетичні засоби. Пероральні гіпоглікемізуючі засоби. Код АТС A10BB12.Фармакологическое действие:
Фармакодинаміка. глімепірид – активна речовина, являє собою пероральний гіпоглікемізуючий препарат – похідне сульфанілсечовини. Стимулює секрецію інсуліну b-клітинами підшлункової залози, збільшує вивільнення інсуліну, підвищує чутливість периферичних тканин до інсуліну.
Фармакокінетика. Абсорбція: після перорального застосування біодоступність глімепіриду становить 100 %. Прийом їжі не впливає на всмоктування, а тільки трохи знижує швидкість абсорбції. Максимальні концентрації у сироватці крові (Cmax) досягаються приблизно через 2,5 години після перорального прийому (середня концентрація у сироватці становить 0,3 мкг/мл при прийомі множинних доз по 4 мг на добу). Існує лінійне співвідношення між дозою та Cmax, а також між дозою та AUC (площа під кривою «концентрація – час»).
Розподіл: глімепірид характеризується дуже низьким об’ємом розподілу (приблизно 8,8 літра), який приблизно дорівнює об’єму розподілу для альбуміну, високим ступенем зв’язування з протеїнами плазми (> 99 %) та низьким кліренсом (приблизно 48 мл/хв.).
Біотрансформація та елімінація: середній плазматичний напівперіод для глімепіриду становить від 5 до 8 годин. Це значення важливе для визначення концентрацій глімепіриду у сироватці після прийому множинних доз. Після прийому великих доз відзначали деяке подовження плазматичного напівперіоду для глімепіриду.
Після одиничної дози радіоактивно міченого глімепіриду 58 % радіоактивності виявляли у сечі і 35 % у калі. Глімепіриду у незмінній формі у сечі не виявляли. Як у калі, так і в сечі виявляли два метаболіти глімепіриду – які, щонайвірогідніше, є результатом печінкового метаболізму: гідроксильоване похідне та карбоксильоване похідне. Після перорального застосування глімепіриду кінцевий період напівжиття цих метаболітів становив, відповідно, 3 – 6 годин та 5 – 6 годин.
Порівняння одиничних та множинних доз (що застосовували раз на добу) не виявило значимої різниці у фармакокінетиці, і міжіндивідна варіабельність була дуже низькою. Значимого накопичення препарату не відбувається.
Фармакокінетика глімепіриду у чоловіків та жінок, а також у пацієнтів молодого та літнього віку (старше 65 років) була однаковою.У пацієнтів з низьким креатиніновим кліренсом відзначали тенденцію до підвищення кліренсу глімепіриду та зниження середньої концентрації глімепіриду у сироватці, що найвірогідніше, було результатом швидшої елімінації Аміксу внаслідок менш інтенсивного зв’язування з протеїнами плазми. Виведення обох метаболітів глімепіриду нирками було порушеним. В цілому у таких пацієнтів не слід очікувати додаткового ризику розвитку кумуляції.
Условия хранения: Зберігати в недоступному для дітей місці при температурі до 30 °С.
Общая информация
-
Форма продажи:
безрецептурный
-
Действующее в-о:
Глимепирид
-
Амикин – инструкция по применению, аналоги, состав, показания
